Сторінка
4
Невід'ємною частиною культурно-мистецького життя Галичини загалом та Прикарпаття зокрема, на початку XX ст. є організація музеїв та приватних мистецьких колекцій. Це мало б сприяти популяризації мистецтва серед широкого загалу населення регіону. Проведення етнографічних виставок, які організовувались під впливом краєзнавчого руху в Західній Європі. Першою музейною збіркою у Станіславі була музейна збірка, та бібліотека духовної семінарії, заснованої при сприянні митрополита Андрея Шептицького ще в часи його єпископства у Станіславі (1899-1901рр.), яка до 1939р. налічувала 20 тис. експонатів У 20-х рр.ХХ ст. музеєм завідував радник Гачковський.
У 1926р. з ініціативи культурно-громадського діяча В.В. Кобринського за підтримки української інтелігенції у Коломиї організовано музей "Гуцульщнна" (тепер музей народного мистецтва Гуцульщинн і Покуття ім. В.Кобринського). Проте офіційне відкриття музею відбулось лише 1 січня 1935 року. У 1928р. було утворено музей "Покуття" у Станіславі (організатор - Й: Грабовський, музей налічував 6 тис. експонатів). У 1934р. організовано музей Гуцульщинн а Жабйому, який до 1939р. налічував 4,5 тис. експонатів. У цей час уже існував Регіональний музей (1тис. експонатів) та музейна збірка "Рідної Школи" ( 500 експонатів) у Рогатині. Крім того, до 1939 р. в області існували такі музеї та музейні збірки : Музейна збірка Товариства "Просвіти" у Станіславі (1тис.експ.), Збірка приятелів Гуцульщини у Косові (1тис.експ.), Збірка Околовичів у Річці (300 експ.), Збірка Гільовського в Яремчі (700 експ.). Таким чином, за часів польської окупації (до 1939р.) на території сучасної Івано-Франківської області було 10 музеїв та музейних збірок [15, 223]. Більшість із них, крім музеїв Коломиї та Рогатина були напівзакритого типу, тому відвідини широкого кола глядачів були обмежені.
З приходом радянської влади у 1939р. постановами Тимчасового управління Станіславської області від 11 листопада та 1 грудня 1939р. вирішено створити обласний історичний музей ім. 17 вересня в м.Станіславі на базі Покутського музею, музею Гуцульщнни в Жабйому, а також окремих приватних колекцій, в Рогатині створити музей "Опілля" на базі Регіонального музею та музейної збірки "Рідна Школа", а в Коломиї реорганізувати попередній музей в Музей Гуцульщини [15, 223]. До історичного музею у Станіславі у 1946р. (після незаконного закриття духовної семінарії) прилучили деякі твори з її колекції, а книги були передані а обласний архів, звідки більшість з них зникла. На деяких з них можна побачити екслібриси А.Шептнцького [3,32].
У культурному розвої Галичини періоду, що розглядається, одне з провідних місць належить Коломиї, яка "часто випереджала навіть Львів. Так було й j українським національним театром, родовід якого слід вести від Коломиї" [10,98]. Саме тут, у Коломиї зародився перший у Галичині новий український національний театр. Започаткування його пов'язане з ім'ям українського письменника, культурно-освітнього і театрального діяча Івана Озаркевича. Він організував у Коломиї аматорську трупу в 1848 p., яка першою в Галичині поставила український спектакль -п'єсу Івана Котляревського "Наталка-Полтавка", перероблену І.Озаркевнчем на покутський діалект під назвою "На милування нема силування". Слідом за нею на коломийській сцені були поставлені "Москаль-Чарівннк" І.Котляревського, "Сватання на Гончарівцг Г.Квіткн-Основ'яненка, "На Купала на Івана" С.Пнсаревського. Театральні вистави відбувалися в Перемишлі, Львові, Тернополі, Самборі, Стрию, та інших'містах Галичини [8,65]. На початках своєї діяльності такі театри не мали професійних художників-декораторів, як не мали вони і рофесійних акторів. Оформленням сцени займались самі актори, залучали місцевих художників, деякі з них робили це напрочуд винахідливо.
Досягнення аматорського театру 1848-1849рр. заклали основу для подальшого розвитку українського театрального руху на теренах Галичини. У 1879р. в Коломиї відкривається "Перше літературно-драматичне товариство ім. Г.Квітки-Основ'яненка", що проіснувало до початку ХХст., і поставило на коломийській сцені та у селах району низку вистав. У 1919р. у Коломиї організовано аматорський театр "Бесіди" під керівництвом В.Коссака. Це був перший театр, що постав на території Галичини після Першої світової війни. Художника-декоратора театр не мав.
Ось як згадував про це відомий актор і режисер В.Блавацькин, який у цьому театрі починав свою творчу кар "еру : "Художника-маляра не мав театр у своєму ансамблі, тому своїх декорацій зовсім не було і користувались тільки обстановкою сцени, яка находилась в залі, в якій театр давав вистави. Як це відбивалося на вигляді поодиноких вистав - не треба й згадувати. З костюмами і реквізитом було дещо краще" [16, 98].
На початку ХХст. аматорські театри починають діяти в інших районах Станіславщини, так у Станіславі у 1911р. постає "Український народний театр ім. І.Тобілевича", який до початку Першої світової війни поставив близько 50 п'єс [8,66]. Діяльність театру була припинена воєнними діями і відновив роботу театр аж у 1921р. До цього часу у місті виступали тільки мандрівні театральні трупи та існував польський театр ім.Монюшка. Директором театру їм. Тобілевича став керівник гуртка хорового товариства "Станіславський боян" С.Клалоущак. Біля театру згуртувалося в тому часі багато діячів сцени та мистецтва : Філомена Лопатинська, Марія Дмитракова, Любов Левицька, А. Багратіон, Каліста Гай, Комаринська, Ольга Вовкова, Гірняківна, Сгефанія з Якубовичів Коцкова, Микола Мельник, Олесь Паньчак, Станислав Клапоущак, Михайло Жмуркевич, Юрій Гаєвський, Ярослав Давидович, О. Сольськнй, Дмитро Дем’янчук, Олександер Білецький, Роман Вірстюк, Л. Гаєвськнй, Ксенофонт Величко, Левицький, Євген Шепарович, д-р Кисілевськнй, інж.Комаринський, д-р Іван Рибчин, артисти-малярі Осип Роман Сорохтей і Василь Коцький, Омелян Каратницький, Михайло Харківський та інші. [14,575].
Завантажити реферат