Сторінка
1
Дослідження зарубіжного досвіду художньо-естетичного виховання засобами театрального мистецтва є актуальним завданням українського мистецтвознавства та педагогіки. Театральне мистецтво має величезне значення у соціально-культурному житті людини, зокрема, підростаючого покоління, як цілковито самодостатня сфера впливу людського чуття й інтелекту.
Донедавна проблема культурного виховання була пов'язана для західних вчених у першу чергу з кіно та телебаченням, і тільки в останній час у результаті розширення сфери театру для дітей та юнацтва підвищився педагогічний інтерес до продукту театру, зокрема, в аспекті виховання засобами театрального мистецтва.
Більш як 200 університетів і коледжів США включили у свої програми курси дитячого виховання засобами театру. Цікавий досвід виховання через театр є в Англії, Данії, Німеччині, Росії, Японії. У Франції наприкінці 70-х років створено 6 перших національних драматичних центрів для дітей, що фінансуються державою.
Ряд дослідників театру підкреслюють, що заняття мистецтвом, зокрема, театральною діяльністю, є важливим засобом соціалізації особистості. Історична еволюція ролі соціально-педагогічних умов естетичного виховання розкрита в педагогіці, філософії, мистецтвознавстві (С.Д.Безклубенко, А.В. Луначарський, В.І. Мазепа, К.Б. Соколов). Важливе значення для дослідження даної проблематики має теорія естетичного виховання як засіб гармонізації і соціалізації особистості (Ю.У. Фохт-Бабушкін, М.В.Гончаренко, М.С.Коган, А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський). Соціально-культурний контекст як фактор умов естетичного виховання дозволяє визначити детермінанти художнього розвитку особистості (І.А. Зязюн, О.Ф. Васильєв, Н. Б. Крилова, М.Ф. Овсянников, Ю.О. Станішевський, В.І. Чепелєв). При комплексному дослідженні проблеми виховання засобами театру важливими є наукові праці Н.М. Корнієнко, О.М.Семашко, Г.О. Товстоногова, Г.П.Юри, В.І.Немировича-Данченко (1).
Режисер Луісвільського (США) дитячого театру, драматург, автор книги «Дитячий театр: філософія і метод» М.Гольдберг обгрунтовує загальнометодологічні підходи щодо виховної ролі театральної діяльності та впровадження у навчальну практику загальноосвітніх шкіл програм з театральної справи та практики, що сприяє естетичній освіті та вихованню підростаючого покоління (6).
На думку автора, програма естетичного виховання повинна включати наступні параметри: 1) знайомство з основними категоріями, термінологією. «мовою» основних видів мистецтв; 2) участь у творчій діяльності, тобто естетичному процесі; 3) широке ознайомлення з подіями культурного життя, тобто залучення до формування та трансляції культурних цінностей (6). Підкреслимо, що М. Гольдберг зазначає, — процес залучення до цінностей театрального мистецтва має три ступеня: участь у театральній виставі з використанням природного бажання дитини до гри; ознайомлення в ході цієї участі з театральним стилем, що дозволяє дитині зрозуміти специфіку творів мистецтва, які мають естетичні параметри та естетичні коди. Згодом, на вирішальній стадії дитина вчиться встановлювати взаємозв'язок між мистецтвом та реальним життям, що формує самосвідомість дитини.
Автор принципово розрізняє «естетичне виховання» (виховання творчого мислення) та «естетичне навчання», тобто засвоєння певних прийомів, техніки мистецтва (6).
Основна ідея Б. Тарау — Ларег (7) полягає у впровадженні в систему шкільного виховання театру, що забезпечить розвиток творчої складової особистості учня.
В основі свого методу він вбачає гру як головний метод навчання та виховання. Автор пропонує ввести у навчальний план предмет — театр, що буде включати наступні розділи: історія театру, інформація щодо процесу створення вистави, вивчення практики театрального виробництва. Головним аспектом даного напрямку роботи є самодіяльній шкільний театр (7).
Необхідно підкреслити, що важливим напрямком художнього виховання підростаючого покоління є діяльність професійних театрів для дітей.
Деяку уяву щодо діяльності дитячих театрів сучасної Франції дає інформаційний бюлетень Французької асоціації театрів для дітей та юнацтва (національний центр АССІТЕЖ).
В кінці 70-років у Франції вперше почали працювати шість державних театрів для дітей — Національні драматичні центри в Кані, Лілі, Ліоні, Нансі та Парижі (у передмісті Сен-Дені та Сартрувілі). Ці театри фінансуються державою та місцевими органами влади. Крім того, у середині 80-років 440 приватних театрів та труп засвоїли дитячий репертуар (4).
Так, Національні драматичні центри в Кані та Сартрувілі у своєму репертуарі мають: сучасну казку-комедію «Крокомітен» (для дітей 7 років) у Кані та «Жорж Данден» (для дітей 13 років) у Сартрувілі.
Національні драматичні центри у Нансі та Лілі включили у свій річний репертуар по дві дитячих вистави, зокрема Нансі — музичну казку С.Прокоф’єва « Петя та вовк».
Поряд з цим діють репертуарні театри. Як традиційний репертуарний театр працює Ліонський національний драматичний центр. У його афіші 5 назв дитячих вистав: казка «Таємниця» Р. Демарсі, «Кукуріку» П.Маара, «Блакитні очі дракону» С.Акіри, дедектив «Центральний парк» Е.Родеза, «Водяне курча» польського класика С. Віткевича.
Необхідно зазначити, у Франції є репертуарні театри, що спеціалізуються на конкретній тематиці. Так, наприклад, трупа «Пізнання класики» (Париж) пропонує афішу з 14 назв для дітей: «Байки Лафонтена», «Роман про Лисицю», «Фарс про метра Патлене», композиція «Гра слів» за творами Превера, Кено, Віана.
1 2