Сторінка
1

Квіти лотоса (Ікебана)

ІКЕБАНА Це мистецтво складання букета(аранжування квітів).У перекладі на російську мову дослівно позначає (Ике-життя, ХАНА/БАНА - квіти ) ІКЕБАНА це не тільки складання букетів, але й філософія розвитку близькості людини й природи. Композиція ІКЕБАНИ відбиває внутрішній мир її людини, що склало ,його

настрій, світобачення. Людина букет, що склав , як би віддає часточку себе разом з ним.

Ікебана:історія

Корінь ікебани йдуть углиб історії Японії. Вони пов'язані зі стародавнім звичаєм піднесення квітів померлим предкам і божественним парфумам, які, відповідно до релігії Синто, перебувають у кожному предметі. На зміну релігійній системі синтоїзму в VI столітті в країні був уведений як державна релігія буддизм. З побудовою буддійських храмів був створений і ритуал піднесення квітів Будді, їх ставили до вівтаря в більших букетах. Зроблена форма вази й пишна, помпезна пишнота самого букета повинні були втілювати торжество буддійського віровчення.

Синтоїзм і навчання буддизму вплинули на формування філософії ікебани. Остання настільки глибоко була пронизана релігійно-філософським змістом, що навіть і в наші дні, через багато століть і сильно змінившись, вона не звільнилася від символіки й деяких традиційних постулатів східних релігій. Ще в часи, коли в країні панував синтоїзм, ікебана ґрунтувалася на філософії протистояння двох сил - світла й тьми, що символізують Небо й Землю.

Відповідно, конструктивну основу аранжування становили два головних елементи (дві гілки), але в середині VII в., після відвідування Китаю ченцем Сэнму й під впливом конфуціанства, до цим двох гілкам у структуру ікебани привнесений третій елемент, що символізує Людину

Тим самим виражалася ідея гармонії людини й природи. Перші композиції з рослин, які будував Сэнму й ставив у храмі, були дуже простими й складалися із трьох елементів (гілок або квітів).

Будинок Сонму називали "хатиною в ставка" - ікенобо. Цим ім'ям через вісім сторіч була названа перша школа мистецтва ікебани. Трьохвіткова ікебана заклала основу для найстаршого стилю рикка (варті квіти). Пізніше з'явилися форми цього стилю з п'яти, семи й дев'яти композиційних елементів. В ікебані знайшов своє відбиття й один з основних постулатів буддизму про ефемерність і недовговічність високо цінною краси світу, стислості й тлінності людського життя.

Великий вплив на мистецтво ікебани зробило навчання буддійської школи Дзен (1141-1215), що затверджує значимість буття в його безпосередній даності й сиюминутности, заперечує пишні релігійні обряди й ритуали, уважає, що вищий сенс життя криється в самому повсякденному. Під впливом цього навчання ікебана переставала бути тільки релігійним атрибутом, а процес її створення священнодійством. Композиції Рикка, що досягли до XII в. монументальності й помпезності, стають тепер менше по розмірі, більше тонкими в

розцвіченню. Ікебана поступово виявляється частиною повсякденного побуту людини, вона починає створюватися не тільки для храмів, але й для палаців аристократів а потім для військової знаті. Сегун (правитель) Асикага Есимицу (1358-1408) прославився своїм заступництвом мистецтвам у країні. Розвиток ікебани того років також у значній мірі зобов'язано саме йому. Він увійшов в історію Японії як "витончений Сегун". Їм був споруджений відомий храм Гіннаку-дзи, що став визначною пам'яткою міста Кіото. Особливий інтерес у період його правління викликають досягнення в області так званих мистецтв повсякденного життя: ікебана, чайна церемонія, театр. Але, садове мистецтво, архітектура. Завдяки його підтримці багато художників змогли створити в той час свої прекрасні добутки.

Архітектура в ті роки внесла в інтер'єр житлового приміщення істотне нововведення. У відомому змісті, відтворюючи чернечу келію дзенского монастиря, архітектори ввели в житло стінну нішу (токонома), що мала культурно-релігійне призначення. З нею зв'язаний розвиток багатьох форм ікебани. Тоді ж в ікебані закріпилися більше строгі стародавні правила й канони стилю Рикка.

Творчість ікебани зосереджувало головним чином у храмах і монастирях, де цією справою займалися ченці, а в палацах - слуги феодалів. В історії збереглися імена багатьох знаменитих майстрів ікебани, таких як Рюами, Соами, Ноами й ін. Особливе місце серед них займає видатний чернець Ікенобо Сенкей, настоятель храму Какудо під Кіото.

Саме цей священнослужитель поклав початок всесвітньо відомої династії майстрів Ікенобо. В 1462 р. Сенкей на прохання правителя влаштував аранжування з рослин у стилі Рикка в золотій вазі. Його чудова майстерність зробила сенсацію середовище населення Кіото, з тих пор слава постійно супроводжувала йому. Зв'язку Ікебани з релігійним обрядом поступово слабшають, вона проникає в повсякденний побут, всі частіше сприймається як предмет эстетичного насолоди. Саме в цей період ікебана стає справжнім мистецтвом. Цьому сприяють і щорічні змагання в аранжуванні квітів, уведені Асікага Есіміцу, жагучим аматором квітів: його палац називали "будинком квітів".

До початку XVII в. школа Ікенобо сильно усталилася й користувалася, по суті, монополією в області квіткового мистецтва.

Рикка персоніфікувала величну природу рослини, у ній лінії спрямовувалися прямо нагору, до неба. Стиль базувався на строго канонізованих правилах розміщення рослин. Поряд зі стилем Рикка й на противагу йому існував і інший, збірний, стиль аранжування нагеирэбана, що у ранньому періоді розвитку мистецтва включав будь-який тип аранжування, що влаштовує не в стилі Рикка. Нагеіре відбиває природний ріст рослин, квіти коштують у вазі невимушено, не стиснуті якими-небудь правилами; стебла їх вільно опираються об краї посудини. Нагеіре має дуже багато форм, вона буває прямостоячою, похилої, звисаючої, настінної, лежачої й т.п. Особливий розвиток одержали висячі композиції в лодкоподібних вазах.