Сторінка
3
Територія Волинської області розміщена в межах Волино-Подільського артезіанського басейну. Підземні води приурочені практично до всіх стратиграфічних горизонтів і різноманітні по якості і дебіту. Водоносні горизонти девонських і четвертинних відкладів в обмежених масштабах використовуються для задоволення господарсько-побутових потрібностей.
поліська частина області являє собою рівнину, яка поступово знижується з півдня на північ і північний схід. На півдні до неї прилягає вкрите лесом і лесовидними суглинком Волино-Подільського плато.
Геологічна будова і походження Волино-Подільського плато і поліської території області різні.
Волино-Подільське плато складене з осадочних відкладів палеозойської ери і більш різких (тобто близьких до нас) відкладів. На великій глибині під Волинським плато залягає вгнута вниз кристалічна основа, заповнена осадочними і континентальними відкладами – пісковиками, глинами, пісками, шарами кам’яного вугілля, крейдою та іншими відкладами різних періодів, починаючи з силурійського і до наших днів.
Кристалічні породи (граніти, гнейси, базальти) у Волинській області на поверхню не виходять. Ці породи виходять за східною межею області, у сусідній Рівненській області.
Найдавніші морські відклади на території області відносяться до силурійського періоду. Море, яке було тут приблизно 300 млн. років тому, залишило темно-червоні сланці з відбитками характерних для тих часів морських тварин та інші відклади. Виходи силуру на поверхню в області спостерігаються.
У девоні, що тривав 35 млн. років, територію області також не раз виривало море. Відклади девону виявлені на значній глибині у Львівсько-Волинському паливно-вугільному басейні. Вони представлені відкладами червоного пісковику, доломіту, вапняку, які подекуди виходять на поверхню і є цінним будівельним матеріалом. Червоний колір пісковиків свідчить про сухий клімат девону.
У кам’яновугільний період, що тривав близько 50 млн. років тому, сушу не раз вкривало море. У цей період утворилась товща морських і континентальних відкладів, яка в районі Володимира-Волинського, Іваничів, Ново волинська та інших місць південно-західної частини області становить понад 459 м. Серед гірських порід, особливо таких, як сірі глинисті сланці, вапняки, пісковики, зустрічаються пласти вугілля від кількох сантиметрів до 2,4 м. Шари вугілля залягають на глибині 350-670 м.
Відклади палеозойської ери вкриті великою товщею мезозойських відкладів, особливо крейди. У деяких місцях області на поверхню виходять відклади третинного періоду – різноманітні вапняки, піски і пісковики.
Поліська частина території області також не раз опускалася і піднімалася, що супроводи лось наступом і відступом моря. Тут, як і скрізь в області, великого поширення набрали морські і континентальні відклади палеозойської ери піски, пісковики, глини і особливо крейда. Кристалічний масив у межах поліських районів на поверхню не виходить. Відклади крейди в цій частині області залягають товстим шаром близько від поверхні. Верхня частина шару крейди дуже розчленована древньою ерозією і вкрита третинними і антропогеновими (четвертинними) відкладами.
Сучасний рельєф, ґрунти і інші елементи географічного середовища області зумовлені антропогеновими відкладами, утворення яких пов’язують з давнім зледенінням. До них належать морени, валуни, різні глини і мергелі, суглинок, піски, лес, наличники та ін. Талі і річкові води розливаючи морену у поліській частині території області утворили піщані поля, так звані зандрові піски, а трохи на південь, на Волинському плато, в результаті діяльності води і вітру утворився лес.
У антропогеновий період, який почався приблизно мільйон років тому і триває до нині, на території Волинської області сформувались основні риси сучасного рельєфу, річкової сітки, рослинного і тваринного світу.
Поверхня поліської частини області являє собою слабо хвилясту рівнину. Одно пластичність рельєфу порушують лише крейдяні горби з дуже пологими схилами. Вони підвищуються над місцевістю до 30-40 м і досягають в поперечнику кількох десятків м. Характерна риса рельєфу Полісся – незначна відносна висота і невеликий похил на північ. Це зумовлює повільну течію рік, незначну зрізаність їх русел і мало врожайні долини. Річкові долини Прип’яті, Стиру, Стоходу, Турії та інших рік серед навколишньої місцевості майже непомітні. Їх заплави і надзаплавні тераси мають незначну висоту. Вздовж рік простягаються лише алювіальні відклади невисоких піщаних горбів та пасем.
Рівнинний характер рельєфу Західного Полісся з багатьма цілком плоскими ділянками і зниженням, а також наявність підстилаючи водонепроникних порід (крейда, глина) є однією з головних причин її заболочення.
У межах поліської частини області виділяються три геоморфологічні райони:
-Ковельська зандрові – алювіальна рівнина;
-Любомльсько-Столинська – моренна гряда;
-Верхньо-прип’ятська – моренна рівнина.
Ковельська зандрово-алювіальна рівнина має дуже одноманітний рельєф. часто не рівні низини без пасем і ярів. Лише задерновані піщані гряди, які здебільшого вкриті сосновим лісом, порушують одноманітний рельєф. Водно льодовикові відклади тут представлені суглинками, пісками і глинами, які є основними ґрунтовими породами. Річкові долини в районі мають низькі береги.
Любомльсько-Столинська моренна гряда простягається із заходу на схід через Любомль, Седлище, опускаючись до лінії Ковель-Маневичі, далі на північний схід через Рафалівку тягнеться в Білорусію до Столина. Низовини і болота в цьому геоморфологічному районі чергуються з підвищенням і нагромадженням (ґрунтів) валунів. В цій частині області зустрічаються карстові форми рельєфу (западини, лійки, пустоти).
Завантажити реферат