Сторінка
10

Політичні системи суспільства

Встановлення зв'язків між інститутами по­літичної системи та координацію їх дій здій­снюють в структурі політичної системи ін­формаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політич­ні комунікації - поняття, що відображають процес взаємодії полі­тичних суб'єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби і способи духовної взаємодії. Та аб­солютизація ролі комунікації спостерігається в ряді теорій техноло­гічного визначення - концепція інформаційного суспільства, ком­п'ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський та ін.), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людинно-машинного діалогу і політичного розвитку. Охоплює ін­формаційно-комунікативна сфера і канали передачі відомостей, ін­формації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях кабінету міністрів, комісій по розподілу, конфіденційні консультації з зацікавленими організаціями, об'єднаннями та ін., а також засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо та ін.). Наявність пев­ного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного жит­тя, має величезне значення для оцінки громадянами дій і подій, що відбуваються в економіці та соціальній сфері суспільства.

Специфічна і роль засобів масової інформації в політичній систе­мі суспільства, тим більше їх значення, авторитет і вага в політично­му житті суспільства, помітно зросли особливо в сучасних умовах. Засоби масової інформації, що їх іноді буденно називають четвер­тою владою в суспільстві, забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціаль­ним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин, про­паганди, вироблених політичних та правових норм, правил і принци­пів, внесення в індивідуальну і масову суспільну свідомість не тільки суті пропагованих норм та правил, але й потрібне ставлення до сус­пільного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інфор­мації виступають одним з важелів здійснення політичної соціалізації особи: з допомогою різних методів і способів допомагають особі фор­мувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишньо­го світу. Без особливої взаємодії громадян і держави неможливо уя­вити нормальне підтримання функціонуючої політичної системи. На найраніших етапах надбання особою через засоби масової інфор­мації політичної соціалізації людина навіть не усвідомлює, що їй да­ють сигнальний урок, з якого вона виносить знання про те, хто пови­нен мати право здійснювати функції влади та управління над нею.

Процес політичної соціалізації особи триває постійно на протязі життя людини. В демократичній політичній системі суспільства за­соби масової інформації пропонують людині горизонтальний вибір політичних альтернатив, багаточисленних форм і типів політичної участі. Різні групи інтересів (політичні партії, громадські та релігій­ні конфесії та ін.), зрозуміло, якщо діють в межах консенсусу, що забезпечує державну та національну єдність, формують ті чи інші пріоритети і погляди людини в політиці, забезпечуючи умови для динамічного і експериментально-пошукового функціонування полі­тичної культури суспільства.

Політика реалізується на міжнародній арені і в внутрішньому житті суспільства, опосередковано залежить від становища еконо­мічної, індивідуально-особистої соціальних сфер. Соціальне середо­вище поділяється на економічне, культурне і суспільне. Складові частини політичної системи частіше виділялись доцільно тим чи іншим теоретичним уявленням про її суть. Габріель Алмонд під­креслював роль діючих осіб політичної системи, маючи на увазі важ­ливість взаємодії різних видів і зразків політичної поведінки людей. Девід Істон бачив в політичній системі дії сукупності соціально-політичних спільностей та інститутів (індивідів, груп тиску, полі­тичних партій, державних та громадських установ). Але незалежно від конкретного змісту цінностей та пріоритетів якоїсь політичної системи, всі вони передбачають в структурі інституційних, норма­тивних, функційних, комунікативних компонентів. Інституцтні ком­поненти - сукупність політичних і неполітичних інститутів, форму­вань суспільства (державних, партійних, громадських). Максимальне навантаження в здійсненні влади і політики бере на себе, звичайно ж, держава. Особлива роль у політичному процесі належить політичним партіям, групам інтересів, які формують політичну інфраструкту­ру суспільства. Разом з тим на дієвість і становище політичної сис­теми звичайно впливають і інститути, що діють переважно в неполітичній сфері. Особливо велика роль соціальних інститутів неполітичної сфери: засобів масової інформації, церкви та ін.

В сучасній соціальній філософії існують різ­ні класифікації політичних систем, визна­ чаються їх різні форми і типи в залежності від критерію поділу. Багато філософів і соціологів виділяють моделі правління, використовуючи два основних критерії: ступінь центра­лізації влади і владних структур (поділ в залежності від числа учас­ників процесу прийняття рішень) і тип цінностей. Політичні систе­ми поділяються на тоталітарні і ліберально-демократичні, тоталітарні та авторитарні і демократичні, конституційні та тоталітарні, тра­диційні та сучасні. В сучасному світі виділяється чотири основні типи політичних систем: англо-американська, континентальна-європейска, доіндустріальна та частково індустріальна політична систе­ма, тоталітарна політична система.

Англо-американська політична система діє в Англії, США, Авс­тралії, Канаді, характеризується гомогенністю культури: політична мета і засоби їх досягнення поділяють всі. Свобода особи, масовий добробут та безпека більшості населення ставляться над усе. Глибо­ко диференційовані в політичній системі та структурі політичних інститутів і ланок, кожна політична партія, соціальна спільність, прошарок мають конкретну мету і здійснюють свої функції. Для англо-американської політичної системи характерна висока стабіль­ність, поділ властей та ін.

Континентально-європейська політична система властива Німеч­чині, Італії, Франції, характеризується змішаною політичною культу­рою, співіснуванням нових та старих політичних культур. У Франції поруч з традицією представницької влади властиві плебісцитарна тра­диція, схильність до популізму та ін., а також введення форм прямої демократії (в періоди правління Наполеона, де Голля). Характерна для континентально-європейського типу політичної системи багато­партійність: політичні партії виступають з різною ідеологією і стійки­ми національними традиціями, що мають значний вплив в суспіль­стві. Багато елементів в структурі і змісті континентально-європейської політичної системи властиві і політичній системі сучасної України.