Сторінка
19

Політичні системи суспільства

Правова держава - це держава, обмежена у своїх діях правом, захищаючи свободу та інші права особи, і підкоренням влади волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особою та владою. Пріоритет у від­носинах між державою і громадянином належить правам людини, які не можуть бути порушені законами держави і її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і вона не перетворилась в монстра, що панує над суспільством, існує поділ влади: на законодавчу, виконавчу та судову. Пріо­ритет права, що може загально поширюватися однаково на всіх громадян, державні та суспільні інститути, захищає і відстоює незалежний суд. Теорія поділу влади сформульована кількома дослідниками політики: Джоном Локком, а здебільшого Шарлем Моптеск'є і в сучасній формі Артуром Гамільтоном, Джоном Модісоном, Джоном Джеєм. Основні положення теорії поділу влади: по-перше, законодавча, виконавча і судова влада надається різним людям і органам відповідно з Конституцією; по-друге, всі гілки влади рівні та автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою; по-третє, жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншої влади; по-четверте, судова влада діє незалежно від політичного впливу, суд­ді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може оголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Створення правової держави, шліфування і удосконалення її прин­ципів - результат діяльності не одного покоління, ні однієї держави, а досягнення всього людського співтовариства. Узагальнюючи дос­від виникнення та розвитку різних правових держав, можна виділи­ти загальні ознаки. По-перше, для правової держави характерна на­явність розвинутого громадянського суспільства. По-друге, обмеження сфери діяльності держави охороною прав особи суспільного, гро­мадського порядку, створенням сприйнятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальність кожного за власний доб­робут. По-третє, правова рівність всіх громадян, пріоритет прав лю­дини над законами держави. По-четверте, загальність права, його поширення на всіх громадян, організації та установи, в тому числі органи державної влади. Суверенітет народу - конституційно-пра­вова регламентація державного суверенітету. Це означає, що сам народ - кінцеве джерело влади, державний суверенітет має пред­ставницький характер. По-п'яте, поділ на законодавчу, виконавчу і судову владу держави, що не виключає єдності їх дій на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, конституційні акти якої обов'язкові для всіх. Пріоритет в державно­му регулюванні громадянських відносин методу заборони над мето­дом дозволеного. Це означає, що в правовій державі діє принцип: дозволено все, що не заборонено законом. Метод дозволеного засто­совується лише у ставленні до самої держави, яка зобов'язана діяти в межах дозволеного, формально зафіксованих повноважень. Свобо­да і права інших людей - єдине обмеження свободи індивіда. Право­ва держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного кінчається там, де порушується свобода інших.

Характеристика правової держави розкривається через взаємо­відносини її з громадянським суспільством, особою і правом. У пра­вовій державі змінюються взаємовідносини правової держави та гро­мадянського суспільства: одне не підміняє інше, а суспільні, соціальні інститути не підмінюють державні, владні структури та ін. Що ж стосується взаємовідносин держави і особи, то у правовій державі особа захищена, її права і свободи гарантовані. Становище особи, ступінь її захищеності - головні критерії правової держави. Ство­рення правової держави передбачає невтручання держави в соціаль­не життя, визволення її від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів в рішення тих питань, з якими повністю можуть справитись різноманітні суспільні формування. Для забезпечення справжнього народовладдя держава повністю підкорена суспільству, стає виразником її інтересів і в законодавчій діяльності керується загальнонародною волею, що відображено демократично. Взаємовід­носини держави і права оцінюються через верховенство закону.

Отже, правова держава - політична організація, що створює умо­ви для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів громадянського суспільства. Формуються і громадянське суспільство, і правова дер­жава водночас. У правовій державі виключається диктатура якогось класу, політичної партії, політичного руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій в конституційних межах. У правовій державі вищим авторитетом є закон. Його дотри­мання - святе, а покарання за зневажання ним - невідвернене. Вся сила державної влади, вся могутність громадської думки, всі можли­вості засобів масової інформації спрямовуються на захист закону, правопорядку. Інакше неминучі правовий нігілізм, нові варіанти сва­вілля влади або невладних суспільних структур. В умовах правової держави реалізуються громадянські права людини на рівні міжна­родне визнаних норм.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аlтоп С. Апd Вiпотап Р. Соmparablе Роlitiса (А Developmetal Аррrоасh.— Воston, 1978.

2. Аристотель. Политика, т. 4.— М., 1983.

3. Арон Р. Демократия и тоталитаризм.— М., 1995.

4. Брайс Д. Американское общество.— М., 1990.

5. Бузгалин А., Капанов А. Анатомия бюрократии.— М., 1988.

6. Гоббс Томас. Левиафан. Соч., т. 2,— М., 1990.

7. Грезин И. Правовое государство.— М., 1988.

8. Ласки Г. Американское президентство.— М., 1989. Платон. Государство. Соч., в 3-х томах, т. З, ч. 1.— М., 1971.