Сторінка
7

Політичні системи суспільства

Що таке політичні відносини? Політичні відносини — взаємодія суб'єктів політики і вла­ди, де відбувається їх об'єднання або роз'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольо­вих устремлінь від одного суб'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент політичних відно­син. Спілкування особисто-індивідуальне відрізняється від дистанційно­го усно і з допомогою документів, письмово. В процесі спілкування вста­новлюються, здійснюються контакти між різними суб'єктами політики, від окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин (ма­лих груп, в суспільствах лідерів, між противниками, організаціями та ін.) в різних ситуаціях - спонтанних (в натовпі, між людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, в трудовій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах, маніфестаціях та ін.), а також у зов­нішньополітичній діяльності (міжнародне спілкування).

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких фор­мах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, впли­вом та ін.), узгодження або політичний потенціальний або актуаль­ний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і грома­дянську культуру. Співвідносний формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет і активність. Спів­відносний формальних, офіційних і неформальних видів політично­го спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, де може варіюватись від відомостей спілкування до легалізованих форм, а не формальних - заборонених, підпільних або дисидентських (в тота­літарному суспільстві) до вільного поєднання всіх видів, формаль­них і неформальних, де і є найефективніші. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зі­брань, віче, страйки, авторитарні форми, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалось особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону появлятись на народних зборах, в парламенті зі збро­єю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють в суспільстві надто значну роль, таку, як і соціальні та економічні відносини, що характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорен­ня або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст полі­тичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної дифе­ренціації), класів, груп і верств суспільства, структурою, соціально-політичною диференціацією суспільства і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування - ступенем розвит­ку суспільного процесу, його демократизації, політичними свобода­ми, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальни­ми можливостями людини і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність у політичних відносинах змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитати­ся в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залеж­ності від реакції влади і суспільства, політичні відносини можуть за­мирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революції, відкритих де­мократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розріз­няються конфлікти - компромісні та консенсусні (узгоджувальні), відносини, основані на взаєморозумінні і одностайності сторін. Всі політичні відносини охоплюються типом договірних відносин. Дого-вірність як принцип політичної організації суспільства - одна з уні­версальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практи­ка одержала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народ). Першою за часом ідея угоди (пакту) народу і передачі державі права встановлювати порядок ви­сунута Томасом Гоббсом, а за нею сформулювалась відома концеп­ція суспільного договору Жан-Жака Руссо, тобто про політичні від­носини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплені тоді конституційними докумен­тами ряду країн (найвідоміші з них конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з ін­шими політичними організаційно-регулятивними системами - еко­номічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організову­вати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодії, хоча вони можуть бути і опози­ційними, і конфліктними. Відносини між політикою та іншими сис­темами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або склад­ні форми політичних відносин, що складаються в сфері економічній, культурній, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами сус­пільства визначаються рядом загальних закономірностей:

політичні відносини обмежуються допустимими межами за яки­ми між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоду таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання в результаті над­звичайною політизацією економіки - політичного диктату, застосу­вання командно-адміністративних методів управління, занадто ве­ликого державного втручання та ін.);

відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (нап­риклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обста­вина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економії і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.;

двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки са­мими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки зв'я­зані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами, і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то за аналізом конкрет­ної політики і формулюванням теорії політичні відносини, мало про­дуктивні, що спрощують їх суть схеми та формули (база, надбудова, форма і зміст) виступаючи в певному розумінні вірними, між тим не з'ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відно­сини не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Тому-то їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які по­діляються на правих, лівих, центр, причому основа такої диференці­ації звичайно буває найрізноманітна. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різнома­нітні. Є проте стійкі традиції, що відрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прог­ресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.