Сторінка
11

Політичні системи суспільства

В багатьох доіндустріальних або частково індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки існують і функціонують різні політичні системи з властивою змішаною політичною сумішшю за­хідних цінностей, етнічних, релігійних традицій. Суміш політичної культури в політичних системах доіндустріальних і окремо індустрі­альних країнах дуже відрізняється від змішаної політичної культури політичних систем країн Західної Європи, поєднуючи самі несподі­вані протилежності. Тут же нечітко поділяється влада. Часто зако­нодавчі функції використовують управлінські, владні структури і армія. Законодавчі органи втручаються в судові процеси та ін. Тут сильний і особистий авторитет, панування однієї якоїсь полі­тичної партії, що узурпують владу. Широко використовується на­силля. Обмежена участь населення в політичному житті країни.

Тип тоталітарних політичних систем властивий фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, а також до початку 90-х років XX ст. народно-демократичним країнам Східної і Центральної Європи (Албанія, Румунія, Болгарія, Польща та ін.). В тоталітарних суспільствах відсутні незалежні соціальні спільності, верстви, що праг­нуть різними способами впливати на владні структури з метою задо­волення їх вимог та інтересів - економічних, соціальних, культурних, етнічних, територіальних, галузевих, релігійних та ін. Політичні ко­мунікації суворо контролюються центром. Характерна і надзвичайна централізація влади і висока ступінь насилля. Проте багато політоло­гів висловлює думку, що побудована на абсолютному примусі і насил­лі політична система немислима. В сучасному світі найбільш пошире­ними виділяються серед політичних систем - демократичні, тоталітарні, авторитарні. За характером політичного режиму виділяють традицій­ні і модернізовані консервативні системи.

Функції політичної системи, механізм її дії детально і послідовно аналізував амери­канський соціолог Габріель Алмонд, який твердить, що всі системи здійснюють два базових набори функцій - функції введення (входу) і функції виходу. Визначаючи зміст набору функцій входу, Габріель Алмонд виділяє з них чотири: політична соціалізація та залучення людей до участі в політичному житті; про­цес, в ході якого індивіди і соціальні спільності, верстви і групи форму­люють свої вимоги, що відповідають їх реальним та вигаданим інтере­сам і переносять вимоги в центр політичної боротьби або в сферу прийняття політичних рішень (артикуляція інтересів); агрегування інтересів, тобто процес, в ході якого політичні партії роблять одно­рідними багато окремих вимог, що подаються до урядових структур, і політичні комунікації. Виділяються і три функції виходу: розробка норм, законів, застосування норм та контроль за дотриманням норм. Але якщо функції входу реалізуються переважно неурядовими струк­турами і сферами, то функції виходу уже прерогатива уряду.

Функція політичної соціалізації і залучення до участі людей в по­літичне життя суспільства властива всім сучасним політичним сис­темам, сприяє поширенню серед всіх людей суспільства духу участі в політиці. На відміну від демократичних країн, де функція соціалі­зації і залучення до участі в політичному і суспільному житті реалі­зується неурядовими, недержавними структурами, хоча і там є оче­видний вплив державних структур на процес соціалізації і політизації фактично є прерогатива держави, тому що всі органи та частки політичної соціалізації (школа, молодіжні об'єднання, засоби масової інформації та ні.) контролюються державою і культивують «дух на­силля». Внаслідок поширення «духу насилля» в політичному, сус­пільному житті в демократичних суспільствах, індивідуум перетво­рюється з суб'єкта в громадянина, але процес політизації та перетворення суб'єкта в громадянина в країнах тоталітарних, авто­ритарних режимів відсутній. В сучасних умовах в Україні процес політичної соціалізації і залучення до участі в політичному житті суспільства виходить з-під контролю держави. Повільно і тяжко ви­рішується в сучасних умовах в Україні і основне завдання процесу політичної соціалізації - створення нової політичної культури.

Функція артикуляції інтересів - в країнах з демократичним ре­жимом, де існує офіційна уява суспільної думки і прихильність до доктрини вільності асоціацій, об'єднань, організацій за інтересами та ін., розглядається як з'єднуюча ланка між громадянином та дер­жавою. В середині 80-х років в Україні специфічно триває процес, в ході якого індивіди і соціальні спільності, верстви і групи форму­вали свої вимоги відповідно їх реальним інтересам. Люди виявляли інтереси, що не адекватні інтересам комуністичної партії, хоча і вва­жалось, що комуністична партія - єдина виразниця всіх соціальних інтересів людей. Справжні соціальні спільності, верстви з своїми інтересами, що відповідають їх реальному становищу, тоді відсутні, а вироблення і формування інтересів, що відповідають реальному становищу в суспільному житті соціальних спільностей, верств, по суті, реалізувала правляча політична партія. В сучасних умовах в Ук­раїні формуються групи інтересів, проявляється і артикуляція інте­ресів, що виходить з-під влади, держави і політичних партій. І якщо політична система спроможна артикулювати, тобто формувати ре­альні інтереси соціальних спільностей, верств і різних груп, то здат­на агрегувати їх, тобто перетворювати вимоги в альтернативи державної політики, реалізувати практично.

Політичні комунікації - процес передачі інформації та переконань. Використовуючи модель загальної соціальної системи, описану Нор­маном Вінером, політолог Карл Дойч вперше подав політичну сис­тему як специфічну комунікативну систему, розкрив не тільки сам процес формування і внесення у свідомість політичної інформації, але й показав соціальні наслідки введення нової інформації в політичну систему. В Україні в сучасних умовах соціологи розробляють проб­лему введення нової інформації в політичну систему і її соціальні наслідки, досліджують процес політичної активізації населення то­що. Сам акт комунікації формулюється так: «Хто? Що повідомив? Кому? З яким результатом?». З допомогою комунікації забезпечу­ється зв'язок між різними структурами політичної системи. Для ке­рівництва і реалізації політики звичайно вимагається вертикальний натік інформації від народу до урядових структур і від уряду до народу. Необхідний і горизонтальний потік інформації між рівнями і органами влади. Формується повага до влади, створюється державність. В сучасних умовах в Україні поведінку громадян в суспільстві визначають закони, вироблені в процесі нормотворчості. Звичайно, формування політики і вибір загальної, спільної мети, вироблення рішень і конкретних правил для досягнення мети. Таку функцію ви­конують законодавчі, а також і виконавчі та судові органи. Прийнят­тям законів не вичерпується державна політика. В процесі прийняття рішень важливу роль відіграє функція «застосування норм», що вико­нують не тільки виконавчі органи і адміністративні структури, але нерідко також законодавчі та правові структури. Контроль з додер­жанням норм - це інтерпретація законів та дій з метою визначення факту порушення закону і накладення на порушника відповідного пока­рання. Контроль - це, в основному, компетенція судових органів, хоча і виконавчі, законодавчі органи відіграють значну роль в здійсненні кон­тролю за політичними та іншими діями в суспільстві.