Сторінка
8

Політичні системи суспільства

Політичні інститути - політичні установи з організаційною структурою, цілеспрямо­ваними виконавчими структурами та апаратом. Політичні інститу­ти - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуа­цією, вимогами політичного життя. Політичні інститути це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів сус­пільного, громадського самоуправління та ін.), що визначають спіль­ність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеці­альні функції в політичному житті суспільства (політичні комітети, комісії), певної діяльності (президентське правління). Специфіка по­літичних інститутів в порівнянні з багатьма явищами політичного життя полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями та іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює пев­ний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, вер­ству, групу, спеціалізовану на її виконанні, і політичні норми, що регу­люють відносини усередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неолітичними інститутами; матері­альні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети.

В політичній системі важливим регулюю­ чим елементом виступають політичні і пра­вові норми. Політичні і правові норми і принципи становлять нор­мативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регу­люють політичні відносини, надаючи їм упорядкованість, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позицій управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політич­них інститутів і громадян як суб'єктів політичного життя, то право­ві норми, право - одна з нормативних систем, що регулює відноси­ни в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об'єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об'єднань, державних органів у взаємовід­носинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямо­вані на забезпечення стійкості, організованості оптимальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером зв'язку. Саме тут відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади, управління, правосуддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов'язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких не вигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але як і в кожному суспільстві, в Україні є й такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж панівних, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систе­му. Через політичні і правові норми та принципи одержують офі­ційне визнання і закріплені певні соціальні інтереси та політичні устрої. З допомогою політичних та правових принципів та норм полі-тико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, ок­ремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішен­ня, що приймаються і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб'єкти політичного життя, політич­ного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони та обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціати­ви, являють регулюючий вплив на політичні відносини через них і на види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної сві­домості та поведінки суб'єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, що відповідають принципам політичної системи.

В політичній системі - основний інститут, що організує, спрямовує, контролює спіль­ну діяльність і стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів і асоціацій. Держава — політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охоро­ну його економічної та соціальної сфери, культури. Держава - основ­не знаряддя влади. Важливими ознаками держави є, по-перше, ві­докремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з організацією всього населення, поява певної соціальної верстви, прошарку професіоналів-управлінців: по-друге, вищою владою, рі­шення, нормативні акти якої обов'язкові для всіх громадян, організа­цій і установ, володіє лише держава, тобто держава-суверен; по-тре­тє, територія, обмежена кордонами держави, закони та повноваження держави поширюються на людей, які проживають на певній терито­рії; по-четверте, держава володіє монополією на легальне застосу­вання сили, фізичного примусу. Широта та обсяг державного приму­су поширюється від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначає особливу дію державної влади. Держава має виняткові права на видання законів і встановлення правових норм, обов'язкових для всього населення, має право на стягнення податків та збирання їх з на­селення, створює необхідні фонди для матеріального забезпечення дер­жавної політики: економічної, соціальної, духовної та ін.

Держава - політична організація, такий суспільний механізм, що покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використо­вуючи за необхідності спеціальні органи примусу. Виступаючи суб'єк­том конституції, держава відображає публічний характер людської діяльності, і чим більше розвинута держава, тим більше відділена, відокремлена від суспільства, здобуває якість громадянського, в про­тивагу суспільству політичному. Держава опосередковує рух основ­ної суперечності людської діяльності між її суспільним характером і індивідуальною формою реалізації. Становлення державності за­вершується відокремленням держави від суспільства і від індивіда в ролі самостійного суб'єкта. Дальший розвиток державності зв'яза­не з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держава по­ступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здій­снює державні функції, світську політику. Пізніше розвиток державності зв'язаний з установленням суспільного громадського контролю над бюрократією. В процесі обмеження всевладдя бюрократії відбуваєть­ся формування нації. Такий суперечливий процес здійснює подвійний вплив на становище індивіда і становище суспільства, індивід визна­чає себе часткою певної цілісності, що складається з окремих індивідів і обмежує свою свободу заради цілісності. Індивід стає і окремою особистістю, і громадянином. Відбуваються певні зміни і всередині суспільства: йде об'єднання окремих індивідуумів в соціальні спіль­ності, тоді як держава стимулює народження нації, а саме суспільство нібито роздвоюється: на громадянське суспільство і політичну держа­ву. Держава - нація - вищий ступінь у розвитку державності, визна­чає повне і адекватне втілення суті держави.