Сторінка
14

Політичні системи суспільства

Держава - плід людського розуму, що визрів під впливом певних потреб і емоцій людини. Страх перед агресією інших людей, боязнь за життя і свободи, майно - найсильніший мотив, що спонукає людину до створення держави (Гоббс); людський розум, що привів до виснов­ку про необхідність створення спеціального органу - держави, більш здатної забезпечити природні права людей, чим їх традиційні, додержавні форми співжиття (Локк). Договірні теорії держави відобража­ють деякі реальні факти. Так, договірна система княжіння існувала в Київській русі в Чернігівському та Галицькому князівствах, де з зап­рошеним для правління князем на певний термін укладалась угода (договір). Під впливом теорії суспільного договору створювалась аме­риканська держава - США. Та політичною антропологією доведено, що реальна держава виникла не внаслідок добровільної передачі інди­відуумами частини своїх прав спеціально створеному для захисту гро­мадян суспільного порядку, а в ході тривалого природно-історичного розвитку суспільства. Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а комплексу передумов, до яких належить і суспільний поділ праці і поява нерівності, приватної власності, і ускладнення суспіль­ного організму, і суб'єктивні прагнення людей. А теоретичні пошуки філософів, юристів, соціологів, істориків поглиблювали розуміння проб­леми, розкриваючи окремі її аспекти.

Поняття суверенна національна держава тісно охоплює декілька взаємозв'язаних еле­ментів — суверенні і національні, що характеризують системну сукуп­ність якостей державного устрою. Практика світового національно-державного утворення і актів міжнаціонального співтовариства свід­чить про те, що в процесі утворення національних держав форму­ється і зміцнюється суверенітет національних, державних і особис­тих прав, природно, національний суверенітет - сукупність повновладдя нації та прав, що гарантують незалежність особи. Су­веренітет націй здійснюється, насамперед, в можливостях вільного політичного самоуправління нації, в правах нації на територію, що склалася історично і наявність спільної економіки, природні ресурси та копалини, а також верховенство нації в законодавстві і формуванні державної влади і національної держави. Суверенітет людини перед­бачає реальні права на життя та незалежність світогляду, гарантії проти насилля, захист самостійності особи. Зрозуміло, суверенітет по­діляється на суверенітет нації та суверенітет особи, але практично тісно зв'язані і взаємодіють: коли нація і особа вільно самовизнача­ються і особа не боїться за життя та незалежність світогляду.

Поєднання двох початків - верховенства та незалежності в понятті суверенітет має для держави і влади всіх рівнів такий же зміст, що і поняття свободи і права для людини. Для суверена і суверенної дер­жави це не тільки право на незалежність і свободу від посягань і ззов­ні та всередині, але й право управляти, веліти, свобода приймати рішення, здійснювати всі функції верховної влади. Не випадкові тому й трактування суверенної влади як всевладдя, абсолютної або само­державної монархічної волі та ін. В постійній боротьбі з безмежністю одноособової влади за обмеження держави на користь народу, суспіль­ства і далі, в процесі становлення громадянських відносин і правової держави поняття суверенітет поширилось з особистої влади на владу держави, на прерогативу народу (звідси поняття суверенного, неза­лежного, сповненого правами та свободами народу), суспільства, на­ції, особи і самого права. Тому існує поняття невтручання у внутрішні справи людини. Захист суверенних прав, прав самостійно займатися своїми ділами дуже істотний у внутрішній та зовнішній політиці, особ­ливо в період становлення національної держави, формування націо­нальних спільностей, нового суспільного, політичного або державного ладу. Проте суверенітет - об'єкт необхідних і неминучих обмежень внутрішніх, вимушених угод суверенних прав суспільних сил, що зус­трічаються - держава та суспільство, уряд та народ, або особа, влада різних видів - законодавчої, виконавчої, судової тощо, зовнішніх -зустріч державних суверенітетів.

Суверенітет держави, народу або нації і навіть особи охоплює політичні, економічні, соціальні та правові основи. Матеріальною основою державного і національного суверенітету служить терито­рія, певна власність, економіка, надбання культури, національна мо­ва та ін., однаково як і гідність особи, здатної стати суверенною, виступає власність, знання, праця та володіння фахом, професією. Політичною основою суверенітету виступає стабільність держави, наявність досить розвинутої політичної організації та структури влади. Правовою основою суверенітету е конституція, декларації, загально­визнані принципи міжнародного права, національні традиції, звичаї та ін. Поняття державного та національного суверенітету закріплені в Статусі ООН у вигляді положень про суверенну рівність держав та права націй на самовизначення.

Нація на основі права, конституіруючись в державу, виступає як повноправний суб'єкт міжнародного права, а також конституційного права, якщо вона входить в федерацію або конфедерацію суверенних держав. В традиційних міжнародних системах, де панують фактично, а не юридичне визнані суверенітети, характерно жорстке розмежуван­ня сфер зовнішньої, та внутрішньої політики, що не допускає втручан­ня у власні справи є прерогативою суверенних режимів. Суверенітет визнання націй та народностей відображає тенденції розвитку епох та систем, в межах яких сила та стабільність кожної суверенної держави залежать від сили та стабільності світового співтовариства. В сучасних умовах суверенітет держав, що використовується для організації взає­мовигідного співробітництва, породжує єдність, що виступає як нова рушійна сила прискорення їх розвитку, виступає необхідною умовою повнокровного використання досягнень сучасної науково-технічної ре­волюції і культури в кожній із країн, які співробітничають, що дає пере­ваги у вирішенні національних та інтернаціональних творчих завдань.