Сторінка
16

Політичні системи суспільства

Одним з важливих принципів, що відображає моральність у відно­синах між державою і носієм політичної влади і громадянином, як учасником її здійснення, є взаємна відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою. Беручи на себе вико­нання законів, конкретні зобов'язання перед громадянами, всіма людь­ми суспільства, громадськими організаціями і об'єднаннями, держа­вами та всім світовим співтовариством, держава тим самим визначає і правові заходи відповідальності своїх офіційних представників за дії, що їх здійснюють від імені держави і її органів. Зв'язаність законом самої держави і її органів полягає в тому, що держава, що видає закони, не має права сама ж їх порушувати. Принцип взаємної відпо­відальності держави перед громадянином та громадянина перед дер­жавою протистоїть будь-яким формам свавілля і вседозволеності. Дер­жава бере на себе велику відповідальність перед громадянами, але водночас в праві чекати і від громадян високої свідомості у виконанні та дотриманні законів, громадянського обов'язку.

Устрій держави характеризують її фор­ми правління. В формах правління визна­чені організація політичної і формування верховної влади, структура та порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб і громадян. Традиційно форми дер­жави виділяють форми правління і форми територіального (дер­жавного) устрою. Політичні форми сучасних держав складались протягом століть. На них впливали економічний лад, розстановка соціальних, станових, кастових, класових сил в суспільстві, історич­ні традиції населення, народу, міжнародне становище країни. Форма держави охоплює методи і способи правління, державного устрою, що визначають організацію верховної влади, принципи взаємовідно­син державних органів та владних структур, територіальну організа­цію держави, співвідношення її складових частин, компонентів, а та­кож включає політичний режим, тобто систему методів, з допомогою яких панівний клас здійснює владу. Якщо форма правління і форма державного ладу розкривають структурну сторону держави, то полі­тичний режим - функціональну, політичну. Форма правління стано­вить організацію верховної влади, передбачає структуру вищих дер­жавних органів, принципи їх формування, організацію, взаємовідносини (статус законодавчої, виконавчої та судової влади).

Форми правління державою діляться за способом організації влади, її формальним джерелом. В сучасних умовах відрізняють дві основні форми правління: монархія та республіка. В монархії джерело влади - одна особа - монарх (цар, король). В республіці джерело влади - парламент.

Монархія (грец. - єдиновладдя) - форма управління дер жави, що існувала тисячоліття, де джерелом державної влади вважа­ється вищий мислитель - король, цар, імператор, князь та ін. Є де­кілька різновидностей монархії: абсолютна монархія - всевладдя гла­ви держави (Саудівська Аравія, Катар, Оман); конституційна монархія - держава, де повноваження монарха обмежені конституці­єю, законодавчі функції передано парламенту, виконавчі - уряду, тоб­то монарх царює, але не управляє (Великобританія, Північна Ірлан­дія, Швеція, Іспанія). Конституційна монархія ділиться на дуалістичну (тобто подвійну) - Іорданія, Кувейт, Марокко, де монарх наділений переважно виконавчою владою і лише частково - законодавчою, та пар­ламентську, де монарх хоча і вважається главою держави, але фак­тично має представницькі функції і лише частково виконавчі, а іноді має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується. Більшість сучасних демократичних монархій - парла­ментські монархії. Уряд тут формується парламентом і підзвітний парламенту, а не монарху. Абсолютна монархія панувала в Росії до початку XX ст., існує в сучасних умовах в дуже обмеженій кількості країн і характеризується зосередженням в руках правителя законо­давчої, виконавчої і судової влади. Такий вид монархій розглядався багатьма політичними мислителями, особливо консервативними - Нікколо Макіавеллі, Жаном Боденом, Кирилом Побєдоносцевим, Констянтином Леонтьєвим та ін. як найдосконаліші форми державного життя, що забезпечують стабільність суспільства і його єдність. Пере­ваги абсолютної монархії, на думку Жана Бодена та ін., полягають в неподільності влади, її постійності, стабільності (особливо для спад­кових монархій). На відміну від республіки, монархію можна встано­вити в більшості країн. В дуалістичній монархії монарх здійснює пере­важно виконавчу владу з правом вето на закони, прийняті парламентом, право розпуску парламенту та ін. В найпоширеніших в сучасних умо­вах парламентарних монархіях, що за устроєм і характером політич­ного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха символічна, часто представницька. Теократична монархія (Катар, Оман та ін.) відрізняється високою політичною роллю церкви, окремим су­місництвом у монарха вищої державної та світської влади.

В сучасних умовах найпоширенішою формою правління держа­вою е республіканська, де суб'єкт влади - народ. Республіка - форма правління, за якої глава держави (президент) - виборний і змінюєть­ся, а його влада вважається відтворенням представницького органу або виборців. В сучасному світі республіканська форма правління має три різновидності: президентську, парламентську і змішану. Кон­кретна форма президентства, що містить комбінований набір певних методів і способів управління державою, існує в кожній країні, де є президентське правління. Неоднакові в кожній країні і компетенції, повноваження та функції президента. Вони індивідуальні за своєю структурою і своєрідні за функціями. Президентська влада будь-якої країни опирається на власну конституційну базу та специфічну право-регулюючу і політичну діяльність. Незважаючи на індивіду­альність, неповторність і самобутність президентської влади кожної країни, все ж є і певні властивості: спосіб легітимізації, тобто ви­знання народом законності президентської влади.