Сторінка
15

Політичні системи суспільства

Під формами державного устрою розумієть­ся територіально-політична організація дер­жави, що включає політико-правовий ста­тус його складових частин та принципи взає­мовідносин центральних та регіональних державних органів. Основні форми державного устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна.

Більшість країн світу - унітарні держави. Унітарна держава - це єдина, спільна держава, що ділиться на адміністративно-територіаль­ні одиниці, що не мають якусь політичну самостійність. Основні оз­наки унітарної держави: єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади та управління, єдина держава, єдина судова система та ін. В залежності від політичного режиму існують різновидності унітарних держав. При демократичних режи­мах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки по­середній, побічний (Великобританія та ін.). Існує навіть автономія для окремих територій (Італія, Іспанія). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначеними представниками центру.

Федеративна держава - це союзна держава, що складається з кіль­кох державних утворень, кожне з яких має власну компетенцію і має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Із майже 230 існуючих в світі держав в 58 діє федеративний принцип держав­ного устрою (Австралія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.). Федерацію складають державні утворення, які є її суб'єктами і мають відповідно власні повноваження: штати в США, провінції в Ка­наді, землі в Німеччині та ін. Поруч з загальнофедеративною консти­туцією і законами діють конституції та закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів.

Між законодавчою, виконавчою та судовою владами федерації і суб'єк­тів федерації чітко розмежовані повноваження. У федерації існує по­двійне громадянство, а за суб'єктами федерації не визнається право виходу із неї. Більшість федерацій створюється не за національна -територіальною, а за національно-адміністративно-територіальною оз­накою. Виняток становили колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія та деякі інші федеративні держави.

В конфедерації кожний її член зберігає державну самостійність, об'єднується з іншими державами в союз, в компетенцію якого пе­редаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776-1787 рр.), Німеччині (1815-1867 рр.) та ін. В сучас­них умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається сто­совно окремих країн, зокрема Швейцарія, що в дійсності становить федеративну форму. Елементи конфедеративного устрою є в Спів­дружності незалежних держав та ін.

У формуванні державності України важли­ві, по-перше, демократичність і відкритість законодавчого процесу, повнота нормотворчих функцій, належність фінансової і матеріальної бази, щорічні зві­ти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів, суспільний кон­троль в межах закону за діяльністю виконавчої влади; по-друге, незалежність суду та прокуратури, підвищення їх статусу в суспіль­стві, удосконалення процесуального законодавства, суворе додержання презумпції невинності, норм правосудця та права на захист, дієвість вправно-трудової системи, відміна актів необгрунтованого позбавлен­ня громадянства; по-третє, створення динамічного, сучасного держав­ного апарата, що формується на конкурсній основі, підконтрольність його в межах закону представницьким органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної держави, що роз­горнувся в Україні, важливіший принцип - верховенство закону - має таку базу, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Прерогативу прийняття законів має тільки Верховна Рада. Уже прий­нято ряд законодавчих актів, що визначають функції Кабінету Мініс­трів, а Конституція України регламентує діяльність Президента та Верховної Ради. В суспільстві діють норми загальнолюдської моралі та моральних заповідей, що віддають пріоритет добру, соціальній спра­ведливості, милосердю, співчуттю, добродійності. В процесі демокра­тизації і законотворчості переборюються штучні бар'єри між людьми різних позицій, світогляду, переконань поглядів. Кожний прагне зро­зуміти один одного, захищає все те, що їх об'єднує. Розвиваються політичний плюралізм, змагання і суперництво різних ідейних те­чій, новизна ідей. Становище в Україні в політичному та суспіль­ному житті характеризується мітингуванням, сплеском емоцій, про­явами екстремізму. Посилюється вплив корумпованих елементів, на управління дедалі більше тиснуть деструктивні процеси. Ось чому одним з важливих завдань на шляху становлення громадянського суспільства та правової держави - забезпечення погодженості в ім'я досягнення політичної стабільності, підвищення авторитету закону. Економіка, соціальна і духовна сфери зазнали немалої шкоди від непродуманих, науково не обґрунтованих правових актів, що ско­вують ініціативу господарських організацій та об'єднань.

В процесі формування державності України повніше забезпечуєть­ся система залежності між Конституцією та законами різних видів, не допускаючи їх неузгодженості на основі оцінок перспектив розвитку економічної, політичної та соціальної сфер, техніки, становища навко­лишнього середовища, міжнародних відносин. Йде упорядкування і удосконалення законодавства, діяльності Верховної Ради, вживаються заходи проти конфронтації Президента і Верховної Ради. Окрім струк­турних змін у вищих органах влади змінюються і процедура і вироб­лення та прийняття законів. Процедура розробки і вироблення зако­нів стала більш тривалою: спочатку закон готується в постійних комітетах, потім відбувається дворазове, а то й триразове читання законопроекту на сесії Верховної Ради, всебічно обговорюються всі інші думки та пропозиції, внесені в процесі обговорення законопроек­ту. Важливу роль в процесі вироблення, прийняття та реалізації зако­ну відіграє широка гласність. Концепції законів заздалегідь готуються в комітетах та тимчасових комісіях, наукових закладах. Слабкість і неузгодженість концепцій законів про власність, про землю, про при­ватизацію, економічні реформи уже привели до гострих суперечнос­тей. Сучасне суспільство охоплене масовими порушеннями законності, що тягнуть тяжкі економічні, політичні та інші наслідки. В чому ж причина? По-перше, диктат в недалекому минулому адміністративних актів, що привчали громадян до слухняності і покірливого виконання. В процесі демократизації у масовій свідомості і поведінці людей ейфо­рія законотворчості не привела, на жаль, до перелому у співвідношен­ні правомірної і неправомірної поведінки. Скорочення «минулих ідеа­лів» за низької правової культури сприяло не тільки зростанню правопорушень, але й масовому відчуженню громадян від нових зако­нів. По-друге, виникли конституційні конфлікти, розширюється курс на самостійність в обстановці нехтування законністю юридичними і фізичними особами, створюється ілюзія уседозволеності. Це викликає занепокоєність, і немала частина депутатів всіх рівнів законодавчих представницьких органів, громадян закликає до використання меха­нізмів реалізації законів, в які мають включитися всі ланки держави. Верховенство закону має торжествувати, всі політичні партії та полі­тичні рухи, громадські об'єднання мають діяти в межах Конституції, відповідно з законами. Програми, статути, вся діяльність політичних партій, політичних структур і ланок управління не повинні суперечи­ти законодавству Конституції.