Сторінка
1

Суспільство як система: основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок. Духовне життя суспільства

Суспільство як система: основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок. Духовне життя суспільства.

Розгляд історії як процесу передбачає виділення у ньому як мінливих (динамічних), так і сталих (статичних) елементів. Адже без фіксації в історії сталих моментів ми навряд чи змогли б зафіксувати її рух. Окрім того, важливо також знати, що перебуває в історичному русі. Реальна історія людства — це рух у часі, який здійснює певна суспільна одиниця або структура. В історії виникали та зникали різні форми організації суспільного життя. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш усталену, структуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та виявлень людини (що ще раз засвідчує: не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для людини). Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфера економічної діяльності; сфера побуту та сімейних стосунків; сфера соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі – органів управління різного рівня); сфера духовного життя суспільства.

Названа сукупність елементів суспільного життя:

• забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);

* утворює цілість суспільного “організма”;

• створює умови для історичного процесування суспільства;

• дає змогу з’ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.

Які із зазначених елементів суспільного життя можна було б вважати основними, базовими для суспільного життя? У відповідь на це питання слід підкреслити: оскільки йдеться саме про системний характер суспільного життя, то в системі не можна якісь окремі елементи розглядати як провідні, а інші — як другорядні. Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на будь-який елемент, ми впливаємо на всю систему загалом. Тому слід говорити про те, що всі названі елементи повинні бути в оптимальних відносинах, що кожен із них повинен виконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і не гальмуючи всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших. Інколи стверджують, що без успіхів економіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного життя. Це слушно, але так само не може його бути без стабільної сім’ї, без нормального функціонування культури, без законності та моралі.

Водночас відзначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можуть виходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.). Але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакше в суспільстві виникнуть небажані деформації. Наприклад, коли сьогодні чуємо судження про те, що розв’язання проблеми економіки автоматично розв’яже питання політичного життя, розвитку науки та культури, то можемо погодитися з тим лише частково. Справді, вихід з економічної кризи необхідний хоча б тому, що вона блокує нормальний розвиток процесів в деяких інших сферах суспільства, наприклад, розвиток освіти, погіршує моральний стан суспільства та ін. Досить очевидним є те, що без законодавчої бази, без політичної волі не може бути нормального економічного життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на розвиток культури й освіти, марно сподіватися на їх процвітання за умов економічного благополуччя. Попри все те можна стверджувати, що економіка становить загальну умову, вихідний грунт суспільного розвитку, культура й освіта — його інтелектуальний чинник, а політика та законодавство – активно-дійовий. Економіці потрібні простір, обрії руху; культурі та освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий глузд, чіткі і ясні програми. Того вимагає системний характер суспільного життя.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно не підлягає чітким окресленням, однозначним фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається під великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Яку систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає сумніву те, що жорстока регламентація інтелектуальної діяльності приводить до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність, нічим необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не можна робити відкриття “за планом”, тим більше – геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування стихійних “проривів” в духовному житті, особливо, наприклад, у науковому пізнанні. Отже, всіляке “занадто” тут не підходить. Духовне життя суспільства функціонує як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями та чинниками.

В цій складній системі прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних елементів духовного життя відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як звичайно, пов’язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше – естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого (див. розд. 9). В духовному житті розрізняють також такі його рівні: рівень масової свідомості та рівень суспільної ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть функціонувати на обох цих рівнях. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується спеціально соціальною психологією. Доведено, наприклад, що психологічний стан людського натовпу не можна розкласти на суму психологічних станів людських одиниць, що включилися у цей натовп: тут діють стихійні сили та стимули. Велику роль у масовій свідомості відіграють масові уявлення про соціальний престиж, моду, життєвий успіх. Важливим регулятором процесів масової свідомості постає явище “соціальних ролей”, яке передбачає існування сталих образів типового виконання людиною певних соціальних функцій; наприклад, “якщо я батько, то я повинен…” І т. ін. Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів, теорій та концепцій. Ясно, що цей рівень формується та функціонує із значно більшим, ніж суспільна психологія, елементом свідомих, цілеспрямованих дій. Суспільні ідеї, як звичайно, виробляються мислителями, інтелектуалами або ж спеціальними соціальними відомствами (наприклад, військовими). Ясно, що суспільна ідеологія не може бути вільною від впливів суспільної психології, проте вона є більш чіткою, деталізованою, внутрішньо пов’язаною, аргументованою, а тому і більш дійовою. В історії суспільства спостерігається суперечливе відношення до суспільної ідеології: час від часу з’являються аргументи щодо упередженості, заангажованості, а тому – навіть шкідливості ідеології як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, оскільки, як доводиться, ідеологія ніколи не буває об’єктивною; вона нав’язує людям якийсь частковий інтерес як загальний. Проте так само виникають і поширюються думки про корисність і необхідність ідеології задля злагодженості в суспільстві. Як звичайно, опозиційні владі люди чи соціальні сили виступають проти пропаганди якоїсь ідеології як загальної. Але коли вони самі приходять до влади, їх ставлення до ідеології змінюється на прямо протилежне: свою ідеологію вони тепер намагаються видавати за найкращу та найпотрібнішу всьому суспільству. Звідси можна зробити висновок про те, що суспільна ідеологія постає засобом цілеспрямованих впливів певних соціальних сил на масову свідомість та стан суспільства в цілому; це є певна програма соціальної діяльності. Тому ідеологія, як звичайно, подається у вигляді закликів, програм, гасел, стереотипних догматів та ін. В зв’язку із цим в суспільних науках інколи проводять розрізняння між соціальною ідеологією та теоретичним рівнем духовного життя суспільства: ідеологію розглядають як зацікавлену та цілеспрямовану суспільну думку, а теоретичну свідомість як таку, що прагне до зваженого, об’єктивного вивчення та осмислення дійсності. Звідси стає зрозумілою виправданість заклику звільнити гуманітарні та соціальні науки від ідеологічних акцентів, залишити ідеологію політичним діячам, партіям та соціальним силам, не плутаючи їх із наукою, в тому числі – із науками суспільними та гуманітарними. Проте було би необачним зрозуміти це так, що суспільству потрібна або лише наука, або лише ідеологія; насправді реальні суперечності між наукою та ідеологією постають одним із стимулів розвитку духовного життя суспільства.