Сторінка
1

Демокріт – видатний філософ стародавнього світу

Демокріт був, на думку Маркса, "першим енциклопедичним розумом серед греків". Діоген Лаертський (III в. н.е.) називає світлом серед хмар його твори, у яких були освітлені питання філософії, логіки, математики, космології, фізики, біології, громадському життю, психології, етики, педагогіки, філології, мистецтва, техніки й інші. Аристотель писав про нього: "Узагалі, крім поверхневих вишукувань, ніхто нічого не встановив, крім Демокріта. Що ж стосується його, то виходить таке враження, що він передбачив усі, та й у методі обчислень він вигідно відрізняється від інших".

Вступною частиною наукової системи Демокріта була "каноніка", у якій формулювалися й пояснювалися принципи атомістичної філософії. Потім випливала фізика, як наука про різні прояви буття, і етика. Каноніка входила у фізику в якості вихідного розділу, етика ж будувалося як породження фізики. У філософії Демокріта насамперед встановлюється розходження між "справді сущим" і тим, що існує тільки в "загальній думці". Справді сущими вважалися лише атоми і порожнеча. Як справді суще, порожнеча (небуття) є така ж реальність, як атоми (буття). "Велика порожнеча" безмежна і укладає в собі все існуюче, у ній немає ні верха, ні низу, ні краю, ні центра, вона робить перериваної матерію і можливим її рух. Буття утворять незліченні дрібні якісно однорідні першотільця, що розрізняються між собою по зовнішніх формах, розміру, положенню і порядку, вони далі неподільні внаслідок абсолютної твердості і відсутності в них порожнечі і "по величині неподільні". Атомам самим по собі властиво безперестанний рух, розмаїтість якого визначається нескінченною розмаїтістю форм атомів. Рух атомів вічно і в остаточному підсумку є причиною всіх змін у світі.

Задача наукового пізнання, згідно Демокріту, звести явища, які досліджуються, до області "щирого сущого" і дати їм пояснення виходячи з загальних принципів атомістики. Це може бути досягнуте через спільної діяльності відчуттів і розуму. Гносеологічну позицію Демокріта Маркс сформулював у такий спосіб: "Демокріт не тільки не віддалявся від світу, а, навпаки, був емпіричним природовипробувачем". Зміст вихідних філософських принципів і гносеологічні установки визначили основні риси наукового методу Демокріта:

а) У пізнанні виходити від одиничного;

б) Будь-який предмет і явище розкладені до найпростіших елементів (аналіз) і з'ясовні виходячи з них (синтез);

в) Розрізняти існування "по істині" і "відповідно до думки";

г) Явища дійсності - це окремі фрагменти впорядкованого космосу, що виник і функціонує в результаті дій чисто механічної причинності.

Математика по праву повинна вважатися в Демокріта першим розділом власне фізики і випливати безпосередньо за канонікою. На справді, атоми якісно однорідні і їхні первинні властивості мають кількісний характер. Однак було б неправильно трактувати вчення Демокріта як різновид піфагоризму, оскільки Демокріт хоча і зберігає ідею панування у світі математичної закономірності, але виступає з критикою апріорних математичних побудов піфагорійців, вважаючи, що число повинне виступати не законодавцем природи, а виходити з неї. Математична закономірність виявляється Демокрітом з явищ дійсності, і в цьому змісті він випереджає ідеї математичного природознавства. Вихідні початки матеріального буття виступають у Демокріта в значній мірі як математичні об'єкти, і відповідно до цього математиці приділяється видне місце в системі світогляду як науці про первинні властивості речей. Однак включення математики в підставу світоглядної системи зажадало її перебудови, приведення математики у відповідності з вихідними філософськими положеннями, з логікою, гносеологією, методологією наукового дослідження. Створена в такий спосіб концепція математики, називана концепцією математичного атомізму, виявилася істотно відмінної від попередніх.

У Демокріта всі математичні об'єкти (тіла, площини, лінії, крапки) виступають у визначених матеріальних образах. Ідеальні площини, лінії, крапки в його навчанні відсутні. Основний принцип математичного атомізму є розкладання геометричних тіл на найтонші листочки (площини), площин - на найтонші нитки (лінії), ліній - на дрібні зернятка (атоми). Кожен атом має малу, але ненульову величину і далі неподільний. Тепер довжина лінії визначається як сума неподільних часток, що містяться в ній. Аналогічно зважується питання про взаємозв'язок ліній на площині і площин у тілі. Число атомів у кінцевому обсязі простору не нескінченно, хоча і настільки велико, що недоступно почуттям. Отже, головною відмінністю навчання Демокріта від розглянутих раніше є заперечення їм безкінечній подільності. У такий спосіб він вирішує проблему правомірності теоретичних побудов математики, не зводячи їх до почуттєво сприймаємих образів, як це робив Протагор. Так, на міркування Протагора про торкання окружності і прямої Демокріт міг би відповісти, що почуття, що є відправним критерієм Протагора, показують йому, що чим точніше креслення, тим менше ділянка торкання; у дійсності ж ця ділянка настільки мала, що не піддається почуттєвому аналізу, а відноситься до області щирого пізнання.

Керуючись положеннями математичного атомізму, Демокріт проводить ряд конкретних математичних досліджень і досягає вирезультатів, що даються, (наприклад, теорія математичної перспективи і проекції). Крім того, він зіграв, за свідченням Архімеда, важливу роль у доказі Евдоксом теорем про обсяг конуса і пірамиди. Не можна з упевненістю сказати, чи користався він при рішенні цієї задачі методами аналізу нескінченно малих. А.О.Маковельський пише: "Демокріт вступив на шлях, по якому далі пішли Архімед і Кавальері. Однак, підійшовши впритул до поняття нескінченно малого, Демокріт не зробив останнього рішучого кроку. Він не допускає безграничного збільшення числа доданків, що утворять у своїй сумі даний обсяг. Він приймає лише надзвичайно велике, що не піддається вирахуванню унаслідок своєї величезності число цього складу".

Видатним досягненням Демокріта в науці, зокрема математиці з'явилася також його ідея про побудову теоретичної математики як системи. У зародковій формі вона являє собою ідею аксіоматичної побудови математики, що потім була розвита в методологічному плані Платоном і одержала логічно розгорнуте положення в Аристотеля.

Можна сміло стверджувати, що наукові досягнення Демокріта носять не тільки математичний і прикладний характер, але і філософський. Оскільки через свої наукові пошуки Демокріт намагався пізнавати світ в цілому, дати пояснення явищам, які на сьогодні досліджує наука філософія.

Використана література:

1. Видані персони Стародавнього світу. – К., 1996.