Сторінка
1

Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення

Становлення ідеї історичної закономірності. Поняття суспільного закону. Суспільні закони і людська діяльність

Становлення ідеї історичної закономірності. Принцип соціального детермінізму, що в найзагальнішому вигляді означає визнання закономірного зв'язку певних станів суспільства та процесів, за своїм змістом охоплює цілий комплекс таких складних теоретичних питань, як сутність і характер суспільних закономірностей, механізм дії різноманітних причинних зв'язків і залежностей, взаємодія історичної закономірності й свободи, необхідності й випадковості, об'єктивних умов і суб'єктивного фактора.

Відправним пунктом аналізу специфічного змісту історичної дійсності й історичної причинності є визнання того факту, що історія є діяльністю людини, яка дбає про свої Цілі. Діяльністю суспільної людини зумовлено те, що досягнуті суспільством результати перебувають у русі, у відтворенні. В центрі теорії соціальної детермінації знаходиться питання про співвідношення людей і обставин їх життя.

Розгляд питання про місце та роль людини в процесах соціальної детермінації перш за все пов'язаний з розумінням того, що людина — це творчий суб'єкт соціально-історичних змін, а не тільки об'єкт, котрий відчуває на собі їх дію.

Важливий момент у розумінні соціальних процесів пов'язаний з визначенням ролі примусу та значення свободи в людській діяльності. Людина, що творить свою історію, одночасно створює й умови для обмеження своїх подальших дій. В історії відсутній механізм, котрий сам по собі забезпечує людині щастя й успіх, вона сама є творцем своєї історії.

Концепції, що пояснюють історію, можна розташувати на двох полюсах — фаталізму та волюнтаризму. Згідно з фаталістичним поглядом, перебіг історії залежить: 1) від “сил” чи факторів, які знаходяться поза людиною (бог, природне середовище, клімат); 2) від сил, що знаходяться в людині як біопсихологічній одиниці (наприклад, механізми, що криються в підсвідомості й детермінують дії людини у відповідності до теорії психоаналізу Фрейда чи концепцій неофрейдизму; як вроджені структури розуму у структуралізмі — точка зору К. Леві-Строса, М. Фуко; як біологічні ознаки, що розглядаються в расистських тлумаченнях історії; 3) від випадкового збігу обставин.

З точки зору волюнтаризму людина звільняється від сил, що стримують її. Вона самостійно, без зовнішнього тиску, творить історію, діє тільки згідно зі своєю волею.

Становлення ідеї історичної закономірності, рух від неї до пізнання соціальних законів, відкриття можливостей їх свідомого використання в людській діяльності — результат тривалого і складного шляху соціального пізнання. Думка про закономірний характер історії, природу цієї закономірності є результатом синтезу досягнень у галузі філософії, природознавства, наук про суспільство. Значну роль відіграло формування історичного знання, яке здійснювалося шляхом сходження від простого опису подій, нагромадження конкретних історичних фактів про події, процеси до пошуку їх причин.

Важливе значення мало осмислення нормативного регулювання суспільного життя юридичною наукою, етикою. На певному етапі це зумовило перенос терміна “закон” з юридичної практики в теоретичне знання про суспільство.

Ідея упорядкованості, нормативності суспільних відносин, можливості зміни цього порядку прийшли в знання про суспільну реальність з юридичної науки. Неабияку роль відіграв і розвиток природознавства, в якому поняття закону виникає як результат розвитку форм відображення дійсності, становлення уявлень про закономірний характер світу, що оточує людину.

Ідея закономірності соціального життя базувалась і на розробці такого важливого у світоглядно-методологічному плані принципу, як принцип детермінізму. Сам термін “детермінізм” означає передусім наявність визначеності речі (події) факторами, яким дана річ (подія) зобов'язана ознаками, що її характеризують, самим своїм існуванням. Будучи фундаментальною основою наукового мислення, принцип детермінізму має досить довгу історію своєї розробки. Адже підходи до трактування детермінізму змінювались у відповідності до висхідних світоглядно-філософських позицій.

Попри всі відмінності в підходах до детермінізму можна виявити такі його різновиди: каузальний детермінізм, що розглядає такий тип зумовленості, як причинність; помологічний, що виходить з визнання закономірної зумовленості; логічний, котрий визначається через закон достатньої підстави, а також пробабілістськшї (вірогіднісний) детермінізм. Останній враховує неоднозначність детермінації, реалізацію можливостей з певною мірою вірогідності.

Всі ці тлумачення тою чи іншою мірою відображають різні сторони реально існуючої зумовленості речей. Останнім часом нові моменти в тлумачення детермінізму вносить синергетика, яка дозволяє обгрунтувати особливості детермінації розвитку складних відкритих систем, до яких належить і суспільство. Йдеться про вищий тип детермінізму—детермінізм з розумінням неоднозначності майбутнього і з можливістю виходу на бажане майбутнє. Це детермінізм, що посилює роль людини 1.

Ще на ранніх етапах чуттєво-образного освоєння світу людина фіксувала наявність повторюваності, упорядкованості природних процесів. Часовий порядок ототожнювався зі світовою закономірністю, що наділена всеперемагаючою силою. Влада цієї закономірності поширюється як на людей, так і на богів. Людина відчуває, що втягнута в цей порядок, але ще не може осмислити його у формах теоретичного знання. Вона переживає цей стан залученості до