Сторінка
4
Відношення людини до предметного світу не є відношенням ізольованого, суверенного індивіда. Воно зумовлює не тільки виособлення, що породжує індивідуальну форму буття суб'єктивності, але й спілкування індивідів між собою. Це відношення визначає як зміст, так і форму прояву суб'єктивності індивіда, міру присвоєння ним суб'єктивності соціально-історичного суб'єкта даного типу суспільства. На основі створеної минулими поколіннями культури, в межах функціонуючих соціальних структур епохи і розгортається онто- і філогенез людської суб'єктивності як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні індивіда.
Поряд зі створенням нових умов людського існування модифікуються й минулі об'єктивні умови, які виявилися залученими в орбіту діяльності історичного суб'єкта. Багаторазово змінюючись під впливом постійно здійснюваної діяльності в її живій, актуальній і опредметненій формі, умови виступають як та сторона соціального простору, без якої неможлива самодіяльність суспільного суб'єкта. Діяльність соціального суб'єкта чи, інакше кажучи, суб'єкт, що проявляється в діяльності, відображає вплив людей на об'єктивні умови, розгортання закономірного історичного процесу. Суб'єктивний фактор у цьому плані — невід'ємний атрибут. Крім того, як прояв різних форм живої людської діяльності, він постає реальним фактом історії суспільства, його ключовою і творчою силою Без його дії не можна говорити ні про соціальні процеси, ні про дію суспільних законів. Діяльність соціального суб'єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-історичного процесу.
Феномен суб'єктивності випадає із природного “речового” ряду. Будучи позбавленим власних матеріальних якостей (просторовості, подільності тощо), він одночасно може використовувати як провідники своєї дії будь-які речові властивості. Головне тут полягає в тому, що відносно суб'єктивності принципово неможливо вказати на сукупність зовнішніх причин, що її породжують, її природа та специфічна відмінність полягають саме в здатності до “самопричинення” та “самообумовленості”. Об'єктивне і суб'єктивне мають бути розглянутими як сутнісні визначення різних сторін суб'єкта. Об'єктивне в цьому плані може бути охарактеризоване як функціональна властивість предметів природи, що певним чином включені суб'єктом у сферу своєї діяльності. Природний предмет набуває в процесі взаємодії з суб'єктом нової, соціальної форми буття, стає засобом задоволення певних потреб. У цій якості цей предмет має спільну історію з самим суб'єктом. Розвиток суспільного виробництва означає одночасно історичний розвиток не тільки суб'єкта, але й об'єкта.
Суб'єктивність як сутнісне визначення суб'єкта виражає специфічну, соціальну за своїм походженням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у виборі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетворення, в характері організації самої діяльності, способу включення в неї суб'єкта. Заслуговує на увагу і те, що характеризує суб'єктивність як змістовний результат історії. Відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, суб'єктивність концентрує в собі ті його властивості, які постають підсумком його участі в культурно-історичному процесі і відображають стан суб'єкта як продукта певного типу соціуму.
Звідси стає зрозумілою залежність ефективності діяльності суб'єкта не тільки від міри зрілості суспільних відносин, а й від ступеня та форми освоєння ним культурної спадщини. Саме цими обставинами можна пояснити своєрідність процесу реалізації загальних закономірностей суспільного розвитку в суспільствах, що перебувають на одній стадії розвитку. Цю обставину слід враховувати, визначаючи міру готовності соціально-історичного суб'єкта до вирішення необхідних суспільних проблем, відповідність його ментальності обраним цілям і засобам їх реалізації.
Таким чином, лише в діяльності соціального суб'єкта та через його посередництво реалізуються суспільні закони. Адже всі існуючі структури є об'єктивними структурами соціального суб'єкта та його практичної діяльності, в розгортанні якої суспільні відносини не тільки репродукуються, а й певною мірою творяться Саме дія суб'єкта є функціонально активним началом процесу реалізації суспільних законів, внутрішнім імпульсом людської історії. Через свої характеристики ця дія визначає і зміст історичного процесу.
У цьому процесі самопродукування матеріальне виробництво, його умови, предметні втілення та продукт постають лише перехідним моментом, способом досягнення кінцевого результату. Своєю цілепокладаючою діяльністю людина творить і змінює свій світ речей, свої способи спілкування, форми соціальності та відповідні їм інститути, свої здібності й свідомість, тобто вона творить свою власну історію, і врешті-решт себе.
Діяльність суб'єкта завжди має свої історичні особливості, що суттєво залежать від характеру зв'язків між індивідами, котрі входять у структуру суб'єкта. Організацій ні структури суб'єкта, система соціально-інтегруючих зв'язків суттєво відрізняють одну соціальну спільність від іншої. Форми соціальної організації, механізми цілепокладання, рівень розвитку самосвідомості надають конкретної визначеності способу детермінації. Як уже зазначалось індивід включається в процес детермінації тільки через системну діяльність спільності, котра є “результуючою” індивідуальних і групових дій, причому спосіб “результування” залежить від системних характеристик спільності.
Умови і засоби діяльності також включаються в процес детермінації суспільного розвитку опосередковано Це опосередкування здійснюється через механізм привласнення та-суспільного розподілу праці, що закріплені в соціальній структурі суспільства. Як свідчить історичний досвід, там, де домінують зовнішні, примусові форми організації суспільної діяльності, переважають стихійні форми соціальної детермінації. Стихійність проявляється насамперед у недобровільно здійснюваному, нав'язаному характері діяльності індивідів. Ця діяльність має примусовий характер. Для індивіда вона постає як суспільно-детерміноване, визначене соціальними обмеженнями коло обов'язків. Необхідність же постає як зовнішня доцільність.
Завантажити реферат