Сторінка
3

Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення

Говорячи про особливість суспільних законів, передусім підкреслюють, що вони здійснюються як певні панівні тенденції, тобто визначають основну лінію розвитку суспільства, не охоплюючи і не визначаючи заздалегідь безлічі випадковостей і відхилень. У законах суспільства фіксуються не зв'язки між речами, а загальні й необхідні форми взаємодії між різними структурними елементами соціальної системи, відображаються не індивідуальні риси людей, а системні якості суспільних явищ, матеріальним субстратом яких є історично створені суспільством різноманітні форми культури.

Закономірним для суспільства є лише те, в чому розкриваються його корінні, суттєві зв'язки та тенденції, реалізація яких тільки й забезпечує збереження соціального організму, його самовідтворення та саморозвиток. Суттєвими й всезагальними вони стають тому, що з необхідністю випливають із самої сутності основ виробництва і відтворення суспільного життя, суспільної людини.

Твердження про включеність суспільних законів у соціальну діяльність людей і, навпаки, соціальної діяльності в механізм дії суспільних законів не довільна логічна конструкція, а відображення реального нерозривного зв'язку двох сторін історичного процесу. Це твердження не ставить під сумнів положення про об'єктивний характер суспільних законів, не заперечує їх детермінуючої ролі відносно соціальної діяльності. Визначальна роль суспільних законів виявляється в тому, що вони створюють можливості чи, навпаки, перепони для досягнення людьми своєї мети. Водночас усі форми об'єктивної соціальної детермінації реалізуються лише в результаті діяльності живих, реальних осіб шляхом об'єктивації суб'єктивного і суб'єктивації об'єктивного в соціальній дійсності.

Жива людська діяльність пов'язує в органічне ціле природно-історичний процес розвитку суспільства з розвитком індивідів, що складають це суспільство. Розвиток як суспільства, так і людини завжди залежить від соціальної діяльності, її результатів, а сама ефективність діяльності — від рівня розвитку суб'єкта, форм і способів включення його в реальний історичний процес.

Враховуючи досвід філософського осмислення особливостей детермінації соціальних процесів, можна твердити, що соціальна діяльність, в яких би масштабах вона не здійснювалася, врешті-решт є функцією історично конкретної соціальної системи, котра визначає і зміст, і форму діяльності, і способи включення її суб'єкта в механізм самодетермінації суспільного розвитку.

Взаємодія суб'єкта та умов його діяльності може бути представлена як суперечність, що постійно знаходить своє певне вирішення й відтворення в процесі людської діяльності З одного боку, діяльність суб'єкта та його якості залежать від умов, що створені попередньо діяльністю, з іншого—ці якості, що опредметнюються в результатах його діяльності, виступають як об'єктивні умови буття суб'єкта Таким чином, ефективність діяльності суб'єкта залежить від міри його розвитку.

Актуальним показником цього розвитку є культура, котра проявляється у здатності суб'єкта перетворити об'єктивні й суб'єктивні умови в умови свого розвитку Суть цієї проблеми — у визначенні міри впливу соціального суб'єкта на процес реалізації суспільних законів, залежності сили й глибини цього впливу від тих специфічних характеристик, що зумовлюються рівнем саморозвитку цього суб'єкта. Йдеться при цьому не тільки про здійснення закономірних відносин у суспільній діяльності, а й про осмислення тих соціальних механізмів, завдяки яким людина стає суб'єктом і рушійною силою реалізації суспільних законів, і, набувши даної сутнісної якості,—суб'єктом і рушійною силою всього суспільно-історичної о процесу

Абстрагування від соціального суб'єкта в розумінні дії суспільних законів має як наслідок “знелюднення” історії суспільства, анонімну інтерпретацію останньої, що веде до спотвореного трактування як природи самого суспільства, так і його розвитку Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особами, і в цьому плані він глибоко індивідуальний. Поза людиною неможливо зрозуміти глибинні джерела розвитку суспільства, уявити іс торію як результат людської діяльності. Суспільні закони реалізуються передусім через систему суспільних відносин і з її допомогою в самій діяльності. Суспільні відносини, що реалізуються через певну соціальну структуру суспільства, об'єктивно формують внутрішню логіку поведінки людей, певні спільності яких утворюють соціальний суб'єкт.

Таким чином, на рівні соціально-історичних спільностей формується конкретно-історична система суспільних відносин, носієм яких є соціальний субъект Ці відносини — внутрішня соціальна якість суб'єкта

У структурі детермінант суспільних процесів особливе місце належить соціально-історичному суб'єкту, оскільки йдеться про такого носія історичної дії, соціальної активності, який завжди має конкретно-визначений характер, тобто є одночасно і елементом певної соціальної системи, і продуктом попереднього культурно-історичного процесу.

Поза історичними обставинами його формування та діяльності не можна зрозуміти природу суб'єкта

Соціально-історичний суб'єкт вирізняється особливим типом діяльності, спілкування, самосвідомості. Він є соціально-історичною спільністю, що займає особливе місце в соціальній структурі суспільства. Це дає йому можливість створювати цілісну систему свого виробництва та відтворення, відповідну форму суспільної організації.

Своєрідність соціального детермінізму, дії суспільних законів розкривається шляхом виявлення детермінації історії дією певних соціальних сил, що виступають як рушійні сили суспільного розвитку. Поняття рушійних сил розвитку суспільства характеризує механізм переходу об'єктивних вимог суспільного розвитку в суб'єктивне, в ідеальні мотиви, якими люди керуються у своїх діях. Якщо виділяється та абсолютизується роль знеособлених техніко-економічних і організаційно-управлінських чинників, що визначають ті чи інші суспільні зміни, то цим, по суті, розуміння особливостей дії соціальної детермінації й соціальної закономірності зводиться до “економічного” чи “технологічного” детермінізму.

Підкреслюючи роль індивідів, їх діяльності в процесах соціальної детермінації, слід зазначити, що як суб'єкти історичного процесу, котрий розглядається як закономірний, індивіди виступають лише у своїх суспільних взаємозв'язках Саме соціальність робить індивідів суб'єктами історичних змін, бо як такі суб'єкти вони діють у межах відносно стійких соціальних спільностей, суспільства чи людства в цілому. Всі ці спільності за своїми суб'єктивними характеристиками безумовно не тотожні характеристикам окремих індивідів. Особистісний вияв суб'єктивності похідний від сутнісних надіндивідуальних характеристик суспільного цілого Яке місце належить індивіду в суспільному процесі, яка міра його суб'єктивності, яким способом, через яку систему взаємозалежностей він включається в процес реалізації суспільних закономірностей — все це залежить від типу соціальної організації, характеру тих суспільних відносин, в яких він діє