Сторінка
1

Класична модель наукового знання

На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки фактуальним знанням та мовою пропозицiйної логiки [Див.:9. -с.16-19], а тому смисл i значення теорiї може бути виявлено тiль­­­ки через спiввiдношення з фактами (узгодження з вiдомими фактами та передбачення невiдомих). У стандартнiй моделi лише пропозицiйнi мiркування розглядаються як носiй iстинних наукових значень, що перевiряється процедурою доведення.

У 20-30-х рр. ХХ ст. значний внесок у формулювання та розробку стандартної концепцiї науки здiйснили представники Вiденського ко­­­ла, що органiзацiйно згуртувалися навколо манiфесту "наукове ро­­­зумiння свiту" в 1922 роцi при кафедрi "фiлософiї iндуктивних на­­­ук" Вiденського унiверситету (керiвник кафедри Морiц Шлiк). "Коло" безпосередньо складалося з фiлософiв, фiзикiв та математикiв: Р.Карнапа, О.Нейрата, К.Геделя, Г.Гана, Ф.Вайсмана, Г.Фейгля. У засiданнях "кола" приймали участь: Г.Рейхенбах, А.Айєр, К.Поппер, Е.Нагель. За основоположну модель науки представники "кола" визна­­­вали концепцiю "логiчного атомiзму" розроблену Бертраном Расселом та його учнем Людвiгом Вiтгенштейном для здiйснення "логiчного аналiзу мови науки".

Тезу про наукову необґрунтованість цiєї концепцiї було проголо­­­шено пiсля виявлення її неспроможностi критично віднестися до умов та мiри прийнятностi своєї власної реконструкцiї. А саме: "стан­­­дартна модель" визнаючи себе науковою, не здатна зробити себе саму предметом емпiричного (фактуального) дослiдження. Так у 1963 роцi було висунуте зауваження Е.Геттiєра [Див.:10.-с.231-233], що виз­­­начення знання у якостi "iстинної i обґрунтованої гадки" не має достатнiх умов для доведення можливостi визначення гадки у якостi знання.

Наведемо зразок негативної констатацiї наслiдкiв критики "стан­­­дартної моделi наукового знання": "Сучасний стан аналiтичної фiло­­­софiї науки визначається як кризовий. Парадигма, створена логiчним позитивiзмом, зруйнована, запропоновано множину альтернативних ме­­­тодологiчних концепцiй, однак, жодна з них не здатна вирiшити усвiдомленi проблеми. Немає жодного принципу, жодної методо­­­логiчної норми, якi не викликають сумнiви. В особi Пола Фейєрабен­­­да аналiтична фiлософiя науки дiйшла до виступу проти самої науки та до виправдання релiгiї. Однак якщо зникає межа мiж наукою i релiгiєю, наукою i мiфом, тодi повинна зникнути i фiлософiя науки як теорiя наукового пiзнання. За останнi десять рокiв у фiлософiї науки не виникло жодної значної оригiнальної концепцiї .

До внутрiшнiх джерел кризи маємо вiднести вiдмову фiлософiї на­­­уки вiд принципу вiдображення та, вiдповiдно, вiд поняття iстини" [9. -с.127].

Стосовно цитати зазначимо, що "принцип вiдображення" та "теорiя iстини" основана на вченнi про "вiдповiднiсть" неспiвмiрнi з нау­­­кою взагалi, а не фiлософiєю науки окремо, оскiльки вони iгнорують визначену ще Парменiдом вiдмiннiсть "докси" i "iстини". Вза­­­галi, думка, що теоретичний агностицизм може бути спростованим ли­­­ше за допомогою апріорного прийняття принципу вiдображення та по­­­няття "iстина", бо в системi поєднаних пропозицiйною логiкою мiркувань "принципово неможлива експлiкацiя об'єктивної дiйсностi", досить розповсюджена. Однак, це помилкова позицiя дрiмучого логiцизму, який спирається на банальний есенцiалiзм пла­­­тонiстiв, що не вiдповiдає епiстемологiчним реалiям. Навпаки, роз­­­будова наукової теорiї здебiльшого розкривається як систематичне подолання агностицизму обгрунтованими мiркуваннями, якi спираються на безперервну експлiкацiю основоположень пiзнавальної дiяльностi суб'єкта.

Експлiкацiя як логiко-методологiчний (а не геменевтичний) засiб замiщення неточного поняття чи уявлення обґрунтованим i точним по­­­няттям, у сферi розгортання теоретичного пiзнання визнається iнструментарiєм розробки висхiдних наукових понять. Оскiльки по­­­няття "матерiя", "каузальнiсть", "вiдображення", "iстина" здебiль­­­шого наявнi в теоретичних системах не як експлiкованi, а як апрiорнi онтологiзованi положення, пропозицiя розглядати їх у якостi безпосереднiх пiдвалин науковостi не витримує критики. Тут ми повиннi погодитися з пропозицiєю так званих постмодернiстiв. Опора науки на такi пiдвалини здатна пiдтримати лише вiрування, а не науку. Одночасно, перевiрка практикою та вiдома властивiсть те­­­оретичного пiзнання бути реально прогностичним є та головна влас­­­тивiсть науки, завдяки якiй саме їй, а не герменевтицi, ме­­­тафiзицi, теологiї чи астрологiї, надають перевагу при вирiшеннi практичних проблем.

Науковий скептицизм вимагає, щоб формулювання проблеми було визнане рацiонально-теоретичним, тобто незалежним вiд гри суб'єк­­­тивного духу. Лише тодi окрема проблема чи задача (та їх вирiшен­­­ня) отримують назву "наука". Змiстовно, обґрунтування наукової проблеми завжди полягає у до­­­веденнi її незалежностi вiд суб'єкта. У свою чергу, процедура до­­­ведення об'єктивностi проблеми слугує методом усвiдомлення, що предмет наукового дослiдження вийшов за межi будь-якого суб'єктив­­­ного досвiду. В iншому випадку, суб'єктивний досвiд своєю власною несуперечливою самозмiною повинен знiмати саму можливiсть фiксацiї проблеми. Отже, цiлком логiчним стає висновок, що у формах усвiдомлення проблеми в теорiї представлене "iснуюче незалежно вiд суб'єкта".

Концепцiя "розуму, як здатностi суб'єкта бути у злагодi iз са­­­мим собою" (Гуссерль [Див.:11.-с.86-92]) обґрунтовує обов'язкову тавтологiчнiсть правильного логiчного висновку. Тому виявлення ан­­­тиномiй розуму та логiчних протиріч у структурi наукової теорiї, у першу чергу, вiдкривають межу тавтологiї - єдностi суб'єкта iз самим собою. Отже, суперечностi в логiчно правильних наукових мiркуваннях можуть репрезентувати межу залежного вiд суб'єктив­­­ностi. Репрезентується або помилка наших мiркувань, або дещо неза­­­лежне вiд суб'єкта, що здебiльшого називають "об'єктивним".