Сторінка
1

Типи об'єктивації духу у філософії М. Бердяєва

М.Бердяєв неодноразово підкреслював, що його не цікавлять проблеми онтології і він бажав би говорити лише про пневматологію (вчення про дух). Однак, всі його пошуки духовного світу людини (свободи, творчості тощо) тісно пов'язані з онтологічними дослідженнями. Проблеми буття, матерії М.Бердяєв розглядає крізь призму об'єктивації, яка в його творчості має лише негативну оцінку, але є основною. Він наголошує, що „необхідно пояснити таємницю об'єктивації, в ній схована таємниця цього світу, в ній - джерело бід і страждань світового життя" [ 1, 427].

Актуальність дослідження проблеми об'єктивації обумовлена ще й тим, що вона є „тіньовою" стороною загальної методології мислителя, на яку практично не звертають увагу дослідники його творчості. Життєдіяльність людини, на думку філософа, - це поєднання двох суперечливих процесів. З одного боку, це сходження наверх, до філософії духу, до царства свободи, з іншого - це падіння до низин царства необхідності.

Саме поглиблення філософського пізнання привело М.Бердяєва до розробки ідеї об'єктивації, яку, на його думку, неадекватно розуміють. „Я не вірю у твердість і міцність так званого „об'єктивного" світу, світу природи та історії. Об'єктивної реальності не існує, це лише ілюзія свідомості, існує лише об'єктивація реальності, що породжена відомою направленістю духу. Об'єктивований світ не справжній реальний світ, це лише стан справжнього реального світу [ 2, 545].

Дослідники творчої спадщини мислителя виділяють п'ять типів об'єктивації: об'єктивація у часі, об'єктивація творчих актів, об'єктивація як соціалізація, об'єктивація як екстеріоризація, об'єктивація як символізація [ 4, 64].

Об'єктивація у часі протікає через його трьохмірність. Бердяєв розрізняє поняття космічного, історичного та екзистенціального часу. Основна характеристика часу - тривалість процесів не може для нього слугувати основою класифікації. Для мислителя основне - показати джерело та специфіку змін.

Згасання творчих актів продовжується і завдяки соціалізації. Соціалізація особистості збільшує її залежність від суспільства, обмежує її творчу активність. М.Бердяєв розрізняє соціалізацію, як посягання на абсолютну самостійність людини, що є характерною рисою російської релігійної філософії [ 3, 136].

Об'єктивація як екстеріоризація фактично доповнює процеси соціалізації. Термін „екстеріоризація" вживається М.Бердяєвим у значенні виходу за межі духовної сфери життєдіяльності людини. Екстеріоризація проявляється головним чином у двох формах: у формі природи та у формі історії.

Важливо зазначити, що екстеріоризація духу у формі природи заперечує наявність об'єктивної реальності існуючої до і незалежно від суб'єкта. Лише природа, яка стала об'єктом пізнання, породжує об'єктивацію. Поза межами наявності (існування) суб'єкта взагалі, на думку М. Бердяєва, не можна говорити про наявність буття. Для нього досить важливо доказати, що реальність, яка постає перед суб'єктом не є предметом пізнання. Реальність не перед суб'єктом пізнання, а за ним, у його екзистенції.

Екстеріоризація у формі історії здійснюється через есхатологічні прояви людини. Людина звільняється від пут історії шляхом виходу за її межі та творчого піднесення над історичною необхідністю. М.Бердяєв зневірюється у будь-яких позитивних результатах соціальних революцій і пропагує переваги особистої духовної революції у свідомості кожної людини. Глобальна персоналістична революція можлива, але її не можна організувати шляхом насильства над окремими особистостями. Одночасно вільний вибір мільйонів - потенційно можливий, але не обов'язковий.

Об'єктивація, як символізація, використовується М.Бердяєвим для протиставлення істинного (екзистенціального) світу хибному, символічному. Символічний світ позбавлений сенсу, але в ньому закладена потенційна можливість до сходження до реальності (істинної духовності) людини.

Таким чином, типи об'єктивації не вичерпують бердяєвського розуміння її сутності. Вони лише окреслюють окремі елементи становлення високодуховної особи.

Література:

1. Бердяев Н.А. Дух и реальность / Н.А.Бердяев, Вступ. ст. и сост. В.Н.Калюжного. -М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2003. - 679 с.

2. Бердяев Н.А. Русская идея / Н.А.Бердяев, Сост., вступ. ст. и примеч. М.А.Блюменкронца. -М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фомо», 2004. - 615 с.

3. Газнюк Л. Персональне, родове та універсумне в сомі людини //Філософська думка. - 2004. №2. -С.135-154.

4. Кувакин А.К. Критика экзистенциализма Бердяева. -М.: Изд. Москов. ун-та, 1976, 205 с.