Сторінка
1

Науково-філософська постановка проблеми свідомості

Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії. Основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до матерії. Залежно від того, як ставиться й вирішується це питання, визначається філософська, світоглядна позиція — належність того чи іншого філософа до матеріалістичного чи ідеалістичного напряму.

Ще в глибоку давнину, на початку історії пізнання люди зрозуміли, що свідомість, думка — це щось таке, що відрізняється від матеріальних речей. Виникло уявлення, що людина складається з тіла й душі. Згодом це уявлення стало основою релігійно-ідеалістичного світорозуміння, згідно з яким духовне начало є цілком самостійним, незалежним від матерії, природи й навіть первинним щодо неї. На рівні філософської думки це духовне начало було осмислене як особлива нематеріальна субстанція (першооснова, першосутність), а в релігії воно ще раніше було персоніфіковане в образі Бога — надприродної й надлюдської особи, творця й володаря світу.

Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо ж на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково-філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість — це не прояв особливої, незалежної

духовної субстанції, так само, як вона не є замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно-духовним світом. Свідомість — це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об'єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність своїх якостей, форм і відношень. Свідомість — це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи — людини, людського мозку. Істоти, які мають свідомість (а нам поки що відома лише одна така істота — людина), виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні й достатні передумови. Виникнення свідомості — це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенцій.

За змістом свідомість зрештою є відображенням зовнішньої щодо неї, об'єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Проте вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а має бути їй даний. Отже, свідомість залежить від об'єктивної, матеріальної реальності — як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою — онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття тощо (тобто гносеологічно).

Нарешті, треба сказати, що свідомість — не просто природна, а соціальне зумовлена властивість людини як члена суспільства й учасника суспільного життя. Свідомість має свої природні, зокрема біологічні, передумови, але вона виникає, формується, розвивається на основі колективної предметно-практичної діяльності й процесів міжлюдського спілкування. Людина зі своєю свідомістю виходить за межі тваринного буття, біологічної еволюції, вона починає існувати в історичному просторі й часі. Для неї надприродною спадковістю надбудовується і стає визначальною культурна наступність.

Цими принциповими положеннями ми керуватимемося в подальшому розгляді феномену свідомості.

Генезис свідомості

Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може видатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) й не відірвана від природної реальності.

З'ясовуючи походження свідомості, маємо відповісти на такі питання:

1. Які атрибути (невід'ємні властивості) матеріальної субстанції взагалі стали основою, найзагальнішою передумовою виникнення свідомості?

2. Які для цього склалися біологічні передумови у світі живої природи, зокрема в тварин?

3. Якою була безпосередня основа формування свідомості як суто людської активності? Як зумовлена свідомість специфікою людського буття у світі? І як вона, в свою чергу, впливає на цю специфіку й навіть визначає?

Загальноматеріальним атрибутом є іманентна (внутрішньо притаманна) матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції і матеріального світу цей атрибут виступає як життя і, нарешті, на рівні людини — як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальнішому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об'єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, "сліди" певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, а також його власна внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найвираженіші. Таким є рівень живої матерії.

Відображення — одна з форм вираження й реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження інформації, ускладнення структури та функцій матеріальних систем.

Завдяки загальній, всеохоплюючій — безпосередній чи опосередкованій — взаємодії й взаємовідображенню все несе інформацію про все. Цього висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасна теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що становить собою сукупність і взаємозв'язок величезної кількості організмів, за-гальноматеріальні властивості саморуху й відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми, й можна сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.