Сторінка
2

Науково-філософська постановка проблеми свідомості

Що ж таке життя? Наука, спираючись на досягнення фізики, хімії, біології, теорії систем, кібернетики, інформатики, виробила поняття життя, в якому поєднано субстратний і структурно-функціональний підходи. Матеріальною основою, речовинним субстратом життя визнають білкові сполуки, а також нуклеїнові кислоти (РНК і ДНК), які є носіями й передавачами генетичної, спадкової інформації. Ці речовини мають надзвичайну хімічну складність, інформаційну місткість і можуть утворювати найрізноманітніші варіанти організмів. З точки зору структурно-функціонального підходу, живі організми — це складні динамічні відкриті системи, які здійснюють "зворотний зв'язок" із середовищем, обмінюючись з ним речовиною та енергією, сприймають, зберігають і використовують інформацію, здатні до саморегулювання, росту й розмноження.

Живі організми, як і будь-які об'єкти, здатні відображати й відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість — здатність до вибіркового, об'єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до поживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов'язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів тощо.

Своєрідні форми відображення з'являються у тварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції вирізняються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші — це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові — з формуванням відповідних дистантних рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше — у більш високоорганізованих тварин — виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і нарешті — здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам'ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов'язаного з тваринною "діяльністю" мислення.

Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грець, psyche — душа), тобто пов'язані з певним суб'єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки у тварин були зумовлені двома взаємопов'язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне або навіть завчасне реагування), і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органа, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації — нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система — головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.

Психіка для живої істоти має біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого та цілеспрямованого характеру.

Розвиток психіки тварин — це безпосередня "передісторія" психіки та свідомості людини. Проте відмінність між твариною й людською психікою не тільки кількісна — в розумінні ступеня розвиненості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв'язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини і "механізм" яких ще не зовсім з'ясований. Наприклад, у психології є ще чимало "таємниць", які потребують наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди дуже тісно пов'язані з нашими "братами меншими" й повинні їх оберігати і про них піклуватися.

Перші ознаки "мислення" (звичайно, не в точному значенні цього поняття) помічені в людиноподібних мавп, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона — "інтелектуал" серед птахів).

Мислення в його безпосередньому розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими властивостями.

У попередніх розділах було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.

Риси людської сутності й діяльності є основою виникнення і розвитку свідомості.

У процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення й застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, а це вже є ознаками свідомості.

Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними та сигніфікативними функціями, тобто як засобу спілкування й позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації у світі.

Поряд з пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність і моральність є формами прояву духовності.

Першоджерелом духовно-моральних якостей людини були умови співжиття, спільної діяльності. Саме вони формували потребу взаємодопомоги, вміння ототожнювати себе з іншим. З цієї первинної "клітинки" моральної свідомості зрештою й виник принцип "возлюби ближнього свого як самого себе".

Список використаної літератури:

1. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.

2. Грушишь Б. А. Массовое сознание. — М., 1987.

3. 210

4. Дубровский Д. И. Проблема идеального. — М., 1983.

5. Духовність українства / За ред. Ю. М. Білодід та С. П. Щерби. — Житомир, 1998

6. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. — М., 1980.

7. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. — М., 1975.

8. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. — Т. 3.

9. Мировоззренческая культура личности. — К., 1986.

10. Общество и сознание. — М., 1984.

11. Пролеев С. Духовность и бытие человека. — К., 1992.

12. Скворцов Л. В. Культура самосознания. — М, 1989.

13. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. — М., 1972.

14. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С. П. Щерба. — Житомир, 1997.

15. Табачковський В. Г. Світогляд і перебудова. — К., 1990.

16. Уледов А. К. Духовная жизнь общества. — М., 1980.

17. Фогт К. Физиологические письма. — СПб., 1967.

18. Человек и мир человека. — К., 1977.

19. Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания. — К., 1977.

20. Яценко А. И. Целеполагание и идеалы. — К., 1977.