Сторінка
1
Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.
Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів:
• знаряддєво-предметної діяльності, яка охоплює виготовлення й предметне застосування знарядь праці і веде з часом до створення та розширення світу олюдненої природи, сфери матеріальної й духовної культури;
• діяльного спілкування між людьми, яке має свої матеріально-технічні, інформаційно-інтелектуальні й моральні аспекти.
Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до "компетенції свідомості належить осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсностi , так і до Інших людей, до суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків згідно з певними поняттями та критеріями. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світ її "Я", але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного та суспільного.
Подібно до того, як у своєму історичному походженні свідомість має біологічні передумови (розвиток вищої нервової діяльності й психіки тварин), так їх має і свідомість кожної окремої людини. Але і в історичному, і в індивідуально-особистісному плані свідомість є не біологічною, а соціальною. Свідомість людства розвивалася і розвивається за законами не біологічної еволюції, а суспільно-історичного процесу. Якщо ж говорити про окрему людину, то вона народжується, маючи не свідомість, а лише можливість, здатність стати свідомою істотою. Ця можливість міститься в будові її тіла, органів чуття й особливо мозку, в його надзвичайній досконалості та пластичності. Виникає й формується індивідуальна свідомість остільки, оскільки дитина вступає в спілкування з іншими людьми, оволодіває формами й способами практичної, предметної діяльності, навчається користуватися, оперувати предметами, створеними "людиною для людини", включається у світ людської матеріальної і духовної культури, освоює її цінності. Тому як суспільна, так і особиста свідомість мають не абстрактний і позачасовий, а конкретно-історичний характер.
Людина усвідомлює, мислить, відчуває, бажає, воліє, діє завжди як представник певної історичної епохи, певної соціально-культурної цивілізації, певної спільноти.
Аналізуючи свідомість, ми можемо, крім уже названої найсуттєвішої риси — єдності особистісного та суспільного, вирізнити ще ряд її характерних особливостей, сторін, структурних елементів. Усі вони зрештою зумовлені тими факторами, які виокремили людину з тваринного світу й піднесли її над цим останнім.
Свідомість предметна: в процесі своєї діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об'єктивну реальність, яка їй (людині) відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, спрямовує до них (проектує на них) свої відчуття, сприйняття, уявлення, поняття (скажімо, моє відчуття червоного кольору я безпосередньо пов'язую з предметом, який діє на мій зір, як його властивість). Водночас людина відрізняє себе, своє "Я" від своєї діяльності, тобто дає собі звіт: "Я роблю те-то з такими-то предметами". Отже, усвідомлення предметної дійсності має своїм другим полюсом усвідомлення самого себе, самосвідомість. Зверненість свідомості на себе називається ще рефлексивністю (від лат. retlexus — обернення назад, відображення).
Таким чином, свідомість водночас предметна й рефлексивна. Людина усвідомлює зовнішню дійсність як об'єкт своєї діяльності, інтересу, уваги, пізнання, а саму себе — як суб'єкт, тобто того, хто діє, має інтерес, спрямовує увагу, пізнає. Вона робить своїм об'єктом і себе, своє власне буття, сутність та існування, ніби роздвоюючись сама в собі. Треба зазначити, що не тільки фізичний організм, а й психіка людини містять у собі значно більше, ніж це охоплюється її пізнанням, ясною свідомістю, і тому давній вислів "Пізнай самого себе" має глибокий смисл. Відношення "суб'єкт — об'єкт" властиве тільки світу людини. Для тварини її відношення до інших предметів та істот не існує як її відношення і як ставлення, вона не відрізняє себе від зовнішньої природи і від своєї власної життєдіяльності.
До сказаного необхідне таке історичне доповнення: предмети, які використовуються в процесі людської діяльності (насамперед знаряддя праці, а також предмети, на які спрямована праця), як правило, вже зазнали впливу праці чи навіть створені іншими людьми, в них уже опредметнена людська праця, втілені знання людей, їх сутнісні властивості. Способи діяльності, оперування, маніпулювання предметами теж вироблені суспільством. Вони є елементом культури, об'єктом соціального успадкування. Тому через предметну діяльність людина, особа долучається до неї через спілкування, опановуючи й користуючись мовою починаючи з безпосередніх контактів у своєму найближчому оточенні.
Самосвідомість, як і свідомість загалом, формується у процесі предметної діяльності й спілкування: кожна людина усвідомлює себе, своє "Я", ніби дивлячись на інших людей, як у "дзеркало". Вона починає дивитися на себе, оцінювати себе "очима інших", але згодом також й інших оцінювати "через себе", тобто з точки зору своєї власної, виробленої і усвідомленої нею позиції. Отже, здатність роздвоюватися в собі (в нормі зберігаючи єдність особистості), вести внутрішній діалог із собою, ставитись певним чином до самого себе зумовлена суспільною сутністю людини.
Завантажити реферат