Сторінка
2
Самосвідомість включає самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, що необхідне і в предметній діяльності, і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, але чинить — так або інакше; роблячи вибір, вона здатна усвідомлювати мотиви й цілі своєї діяльності та своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з уміння ототожнити себе з іншою людиною, поставити себе на її місце, що виражається у відомому "золотому" правилі моралі: "Не чини іншого тому, чого не бажаєш собі"; "Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".
Внаслідок предметної та рефлексивної свідомості, універсальності практичної діяльності й спілкування в людини виникає відчуття й розуміння себе членом і представником людського роду (родова свідомість), формуються уявлення про світ у цілому (універсум), про простір і час як загальні форми будь-якого буття; при цьому в часі виокремлюється теперішнє, минуле й майбутнє. Теперішнє переживається зараз, минуле зберігається в пам'яті, в майбутнє спрямовуються мрії, задуми, плани. Отже для людини, як відображені в її свідомості, закріплені в самій структурі світосприйняття, починають існувати ті загальні форми, в яких існує, рухається, змінюється, розвивається об'єктивний предметний світ. Людина зрештою усвідомлює нескінченність і вічність світу, в певному місці якого вона перебуває, живе, діє і в часовому бутті якого деякий інтервал займає період її власного життя. Перед нею відкривається єдина, але й нескінченно різноманітна дійсність — як предмет її пізнання та перетворюючої діяльності. Людина — і тільки вона з усіх живих істот — знає, що час її буття обмежений, і тільки вона може свідомо робити те, значення чого виходить далеко за межі її особистого буття. Таким є один із найперших висновків, що його можна зробити при спробі розв'язати проблему безсмертя.
Зі сказаного випливає й те, що людській свідомості (у цьому контексті можна сказати — людському духові) притаманні здатність прагнення всеосяжного, універсального розуміння світу й власного буття.
Свідомість завжди є певним знанням. Знання — це відображення дійсності, сукупність відомостей про неї, форма духовного оволодіння дійсністю, інформація. Людина усвідомлює те, що вона має ці відомості, цю інформацію, знання. Вона ставиться до своїх знань як до свого духовного надбання, багатства. Вона оперує цими знаннями, розпоряджається ними, цілеспрямовано використовує їх у своїй діяльності. При цьому людина відрізняє себе, своє "Я" не тільки від своїх предметів і від своєї діяльності, а й від своїх знань. Про це свідчать вирази: "я знаю", "мої знання".
Оперування знаннями, вираженими й закріпленими в поняттях, — цеіє мислення. Воно виникло в процесі практичної діяльності як розумової дії цілепокладання — постановки цілей і планування — визначення шляхів і засобів їх досягнення, співвіднесення цілей і засобів. У цих розумових діях з самого початку проявилася активна, творча суть свідомості, її діяльні-сний характер. Здатність ідеального передбачення бажаного результату своїх дій у вигляді цілей і побудова мисленого плану цих дій — специфічна особливість людини як свідомої, а не інстинктивно діючої істоти.
Мислення як узагальнене, опосередковане, цілеспрямоване пізнання, здійснюване за допомогою слів, мови, є свого роду стрижнем свідомості: без мислення немає людської свідомості. Мислячи, людина пізнає дійсність, об'єктивний світ у його сутнісних властивостях, зв'язках, відношеннях, і завдяки мисленню вона творить нове — те, чого раніше не існувало.
На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною — оперуванням знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне й проблемне, бо сутність і призначення мислення — розв'язання різного роду й порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було проблем, не треба було б і мислити.
Саме в проблемному характері мислення криється "таємниця" поєднання в ньому таких відносно протилежних моментів, як пізнання (а пізнання за своєю гносеологічною суттю є відображенням дійсності) і творчість. Ці два моменти по-різному представлені на таких рівнях мислення, які традиційно називаються у філософії розсудок і розум. Розсудок — це оперування "готовими", даними поняттями згідно з вимогами й правилами формальної логіки, дотримання яких повинно забезпечувати визначеність, несуперечливість, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення на рівні розсудку має переважно стереотипний і відтворюючий характер (тобто спирається на певні задані зразки). Воно піддається програмуванню, алгоритмізації, тобто може бути виражене певною послідовністю точно визначених операцій і, отже, змодельоване за допомогою комп'ютерної техніки.
Цей рівень мислення є безумовно необхідним і в житті, і в науці, але він недостатній для творчості, бо саме стереотипність, тенденція до формалізації додає йому рис обмеженості.
Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення — це не просто оперування готовими поняттями, а й зміна, розвиток самих понять, це вміння осмислити єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень — догм), критичне — все піддає сумніву, перш ніж сприйняти за істину; воно має пошуковий, евристичний (від грецьк. eurisko — відшукую, відкриваю), тобто орієнтований на відкриття або створення нового характер.
Хоч мислення є "стрижнем" свідомості, все ж до структури останньої входять такі форми психічної діяльності, які традиційно вирізняються психологією, — почуття (оскільки вони усвідомлені), воля.
Завантажити реферат