Сторінка
3

Сутність, особливості й структура свідомості

Почуття, емоції — це безпосереднє відображення дійсності в її відношенні до потреб та інтересів людини. Відповідно до характеру цього відношення вони бувають позитивними або негативними ("приємні" чи "неприємні" почуття), підвищують або знижують життєву енергію ("стенічні" й "астенічні" почуття). Вплив почуттів, емоцій, пристрастей на мислення, пізнання, діяльність — безсумнівний. Людина повинна керувати своїми емоціями, прояснювати їх світлом свого розуму, але погано, якщо вона стає безпристрасним, сухим і холодним "раціоналістом-прагматиком". Важко сумістити вузьку "розсудливість" з багатством і глибиною емоційного життя, з тим, що зазвичай називають "душевністю", але справжня мудрість гармонійно поєднується з кращими душевними якостями, з інтенсивними переживаннями. Це особливо стосується морально-етичних та естетичних почуттів.

Поряд і у зв'язку з мисленням і розумом особливе місце у структурі свідомості належить волі. Воля так само, як і мислення, притаманна лише людині, відрізняє її від тварин, і вона теж сформувалася в процесі предметно-практичної діяльності й спілкування між людьми. Воля проявляється як здатність свідомо підпорядковувати свої дії та вчинки поставленій меті й інтересам колективу, людської спільноти, долати як зовнішні, так і внутрішні перешкоди — небажання, лінощі, протиборствуючі мотиви й спонуки, страх тощо.

У волі на перший план виступає діяльнісна, енергійна сторона свідомості, її активність, цілеспрямованість, які потребують певних зусиль, зосередженості, напруження. Вольова людина робить не те, що забажається (хоч і це можна інколи собі дозволити, якщо це нічим і нікому не шкодить), а те, що потрібно робити, — з погляду розумних міркувань і моральних вимог. Вихована воля — це воля розумна, моральна (отже, добра, а не зла) і в своїх проявах — творча.

У контексті дослідження свідомості на особливу увагу заслуговує питання про свободу думки, волі, діяльності. Проблема свободи — одна з основних і притому найскладніших в історії філософського, а також релігійного мислення. Крім загальносвітоглядних вона має свої психологічні, соціальні, політологічні аспекти, які розглядаються відповідними науками.

Свобода — це сутнісна властивість людини. З появою людини як свідомої, розумної, творчої істоти в одній точці Всесвіту були розірвані ланцюги стихійної, "сліпої" необхідності й такої ж "сліпої" випадковості, з'явився зовсім новий феномен — свобода. У своїх найглибших витоках свобода не є чимось надприродним, її загальною онтологічною (тобто такою, що випливає з самої природи буття) є притаманна матерії здатність до саморуху. Ще славетний давньогрецький філософ Епі-кур приписав атомам властивість спонтанно (самодовільно) відхилятись від напрямку свого руху в просторі й тим самим вніс корективи до уявлення про панування у світі лише непорушної необхідності, однозначного причинного зв'язку. Проте в неживій, нерозумній природі свободи ще немає, її найближчими, безпосередніми передумовами є свідомість, мислення, воля, які підносять людину над природою, роблять її не твариною, а творцем.

Активне, творче, свідоме ставлення людини до дійсності робить для неї можливою свободу вибору — тієї чи іншої мети, того або іншого шляху, способу її досягнення, певного варіанта діяння й поведінки. Така свобода завжди має свої межі, які визначаються як об'єктивними обставинами, так і суб'єктивними можливостями, — але тією або іншою мірою вона існує. Свобода ґрунтується на пізнанні й цілеспрямованому використанні об'єктивних зв'язків, закономірностей, можливостей, тенденцій. Дії та вчинки людини не є абсолютно довільними — вони визначені, детерміновані, але не визначені наперед, оскільки в їх детермінацію включається свідоме самовизначення. Свобода — явище конкретно-історичне. Вона не "дарована" від початку, а розвивається, "завойовується" зусиллями людства й кожної окремої людини, розширюється та збагачується. Людина стає вільною, оскільки пізнає об'єктивну — природну й соціальну — необхідність, оволодіває нею й діє відповідно до неї, тобто перетворює світ на основі його власних законів, інакше кажучи, вільна діяльність людей проявляється як форма, спосіб реалізації об'єктивної необхідності. Але було б обмеженим трактування свободи лише як пізнаної необхідності. Людина дедалі більшою мірою виявляє в матеріальній дійсності приховані в ній можливості, реалізуючи їх, створює те, що саме по собі, без людської діяльності, могло б виникнути або навіть взагалі не могло б виникнути. Отже, людина, завдяки своїй свідомій, планомірній, розумно-вільній діяльності, сама стає особливим фактором еволюції природи — спочатку земної, а з часом і позаземної, — фактором космічної еволюції, який здатний підвищувати рівень організації природи.

Список використаної літератури:

1. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.

2. Грушишь Б. А. Массовое сознание. — М., 1987.

3. 210

4. Дубровский Д. И. Проблема идеального. — М., 1983.

5. Духовність українства / За ред. Ю. М. Білодід та С. П. Щерби. — Житомир, 1998

6. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. — М., 1980.

7. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. — М., 1975.

8. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. — Т. 3.

9. Мировоззренческая культура личности. — К., 1986.

10. Общество и сознание. — М., 1984.

11. Пролеев С. Духовность и бытие человека. — К., 1992.

12. Скворцов Л. В. Культура самосознания. — М, 1989.

13. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. — М., 1972.

14. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С. П. Щер-ба. — Житомир, 1997.