Сторінка
1

Типові концепції зла та їхня спільна основа

Як в історії культури, так і в повсякденній життєвій практи­ці ми стрічаємо деякі типові концепції зла, що змальовують з різних сторін його сутність. Так, в античному світі панував, як відомо, синкре­тизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінно­стей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос (гр. kosmos власне й означає порядок), то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням пот­ворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де поря­док порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі. «Як у космосі», могла сказати людина тієї доби, маючи на увазі «як належить», «порядно», «добре»; у свою чергу, «непристойно», «непорядно», «зле» виглядало «не так, як у космосі», тобто без належного ладу й гармонійного співпідпорядкування. Далі, якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. Саме гордість — визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого Бога, котрий, бажа­ючи самоствердження, повстав проти свого володаря, порушив цілісність божественного універсуму, за що й був скинутий у пекло. Повстання і покарання Люци­фера християнство розглядає як жахаючий приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх погорди, стати на шлях зла. Якщо ж ми тепер від християнської містики перей­демо до суто поцейбічних реалій соціального буття останніх століть, ми подибаємо тут, зокрема, марксист­ську соціально-класову концепцію морального зла. Згідно з цією концепцією, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити вне­сок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історич­ного розвитку. Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати мо­ральне зло. Звернімося, нарешті, до реальності звичайного на­шого життя, до досвіду повсякденних людських стосунків. Чи не називаємо ми людиною злою насам­перед холодного егоїста, байдужого до проблем і страж­дань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження? (Стріча­ються, звичайно, в житті й різного роду маніяки, всілякі демонічні персонажі, проте йдеться не про них, а про найзвичайніші побутові прояви зла.) Легко побачити, що в усіх згаданих чотирьох кон­цепціях зла за очевидних і принципових відмінностей між ними (а ми навмисно навели тут принципово різні, в дечому й несумісні концепції) простежуються, однак, і спільні типологічні риси, що й дають змогу створити певний узагальнений образ зла. До таких рис безсум­нівно належать: — порушення суб'єктом зла порядку й міри, узгод­женості з іншими рівнопорядковими йому одиницями. Так, сили хаосу руйнують античний космос, Люцифер повстає проти цілості божественного світоустрою, реакційний клас, за Марксом, стає впоперек дороги прогресивного розвитку людства, самозакоханий егоїст порушує гармонію міжлюдських стосунків*; — зосередженість на собі — якість, що її Г. С. .Ба-тищев влучно назвав «своєцентризмом». Для суб'єкта зла в усіх розглянутих, як і в інших подібних випадках, існує, по суті, тільки він один, він — центр власного Всесвіту; інтереси навколишнього світу й людей, що його оточують, завжди лишаються для нього чимось значно менш важливим, ніж власні інтереси; — самоствердження всупереч іншим і за рахунок цих інших, так само як і за рахунок цілого, до якого належить суб'єкт зла. Так прагнуть самоствердитися в античному світі елементи хаосу й безладдя, Люцифер починає свій бунт проти Бога заради гордовитого само­ствердження, самостверджуються і вбачають у цьому сенс власної активності злочинні угруповання й зви­чайні собі егоїсти, що ми їх бачимо навколо себе .

* Додамо, що дану обставину підтверджує й етимологія. Так, англійське evil (зло) і рівноправне йому німецьке das Ubel походять, як вважають деякі дослідники, від тевтонського ubilez, що означає «те, що виходить за належну міру», «те, що переходить власні межі».

Якщо підсумувати сказане, моральне зло постане перед нами як своєцентристське самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить (при цьому сама настанова на самоствердження вже передбачає відповідний волевияв даного суб'єкта). Може здатися, що сказано­му дещо суперечить такий вражаючий прояв зла у XX ст., як панування тоталітарних режимів, що начебто уособлювали, всупереч наведеному визначенню, саме пріоритет цілого над частинами, котрі це ціле склада­ють. Важливо, однак, мати на увазі, що тоталітаристські сили, виступаючи від імені суспільного чи національ­ного цілого, реально це ціле ніколи не репрезентують. По суті й тут перед нами лише певна соціальна група, частина, партія, що інфікована своєцентризмом і праг­не до самоствердження за будь-яку ціну — від імені й за рахунок того цілого, частиною якого, хоч і правля­чою, вона є. Таким чином, викладене розуміння зла загалом підтверджується і розглянутим випадком. Утім, це ще далеко не все, що можна сказати про зло. Важли­вий аспект його дальшого осмислення пов'язаний, зок­рема, з боротьбою субстанціалістських і антисубстан-ціалістських уявлень про нього.