Сторінка
1

Аристотель (384-322 до н.е.)

Древньогрецький філософ. Учився в Платона в Афінах; у 335 році до н.е. заснував Лікей, або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Твори Аристотеля охоплюють усі галузі знання того часу. Основоположник формальної логіки, творець силогістики. «Перша філософія» (пізніше названа метафізикою) містить вчення про основні принципи буття. Коливався між матеріалізмом і ідеалізмом. Основні твори: логічний звід «Органон» («Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики» 1-а і 2-а, «Топіка»), «Метафізика», «Фізика», «Про виникнення тварин», «Про душу», «Етика», «Політика», «Риторика», «Політика».

Аристотель народився в Стагірі, грецької колонії, розташованої на північно-західному узбережжі Егейського моря. Відірваний від Еллади, Стагір і сусідні з ним поліси (суверенні міста-держави, що включали землі, що прилягали до нихи) оточували ілірійські і фракійські племена, що знаходилися тоді усі ще на родовому ступені суспільного розвитку. Батько Аристотеля, Нікомах, був придворним лікарем при Амінті III, царі Македонському; Нікомах відбувався з родини потомствених лікарів. Він був першим наставником Аристотеля і передав йому свої пізнання в природознавстві і медицині. Аристотель провів дитинство при дворі, спілкуючись із своїм однолітком — сином Амінти Пилипом, що є македонським царем. Згодом Аристотель був вихователем його сина — Олександра Македонського.

У 369 році до н.е. пятнадцятирічний Аристотель позбавився батьків, і турботи про нього прийняв на себе його опікун, Проксен. Аристотель успадковував від батька значні засоби, це дало йому можливість продовжувати утворення під керівництвом Проксена. Книги тоді були дуже дороги, але Проксен купував йому навіть самі рідкі; таким чином, Аристотель у юності приохотився до читання. Аристотель завжди тепло згадував про Проксена, а після смерті опікуна піклувався про його вдову, усиновив сина його Никанора, любив хлопчика як рідного і згодом видав за нього заміж свою дочку Піфіаду.

Під керівництвом Проксена він вивчав рослини і тварин. Багато істориків стверджують, що Аристотель успадковував від батька не тільки матеріальні засоби, але також багато творів, що запам'ятали спостереження органічної і неорганічної природи.

І в Македонії, і в Стагірі Аристотель чув розповіді про афінських мудреців, про Сократа і Платона. Але йому не хотілося з'явитися в Афіни малоосвіченим, непідготовленим; він відкладав свій від'їзд доти, поки Проксен не передав йому усю свою мудрість.

У 367 році до н.е. він відправився удосконалювати своє утворення в центр культурного життя Еллади - Афіни. І прибув туди в той час, коли Платон виїхав на трьох року на Сицилі. Можна собі представити подив і засмучення Аристотеля. Однак це мало і позитивні наслідки. Він ознайомився не тільки з філософією Платона, але й іншими плинами. До приїзду Платона Аристотель уже добре вивчив основні положення його філософії і міг поставитися до них критично. Результати опинилися б іншими, якби він уперше впізнав про вчення Платона від нього самого і цілком віддався б чарівності його особистості.

Аристотель не звикнув до позбавлень і стиснень, мав звички, що іноді погодилися грецького філософа, що не з кодексом. Аристотель не терпів, щоб йому наказували — як є, пити і вдягатися. Він любив жінок, хоча невисоко їх цінував, і, усупереч звичаю, не знаходив потрібним ховати першого. Тим самим Аристотель відновив проти себе афінян, що не бажали Визнати його щирим філософом. Тим часом Платон високо цінував Аристотеля і називав його «розумом». Порівнюючи його з іншим своїм учнем, Платон говорив, що «один (Ксенократ) бідуває в шпорах, інший (Аристотель) - у вузді».

Вільний спосіб життя Аристотеля породив різні слухи. Говорили, що він у гульбах спустив свій стан і, щоб добути засобу для існування, обрав професію дрогіста. У дійсності ж Аристотель, що не терпів стиснень, ніколи не віддавався надмірностям; він знав медицину й в Афінах робив медичну допомогу, коли за ній до нього зверталися. Але в той час кожний медик виготовляв і продавав ліків своїм хворим; звідси і виник безглуздий слух.

Аристотель провів у суспільстві Платона сімнадцять років. Є підстава думати, що Платон любив свого геніального і непокірливого учня і не тільки передав йому усі свої пізнання, але перелив у нього усьому свою душу. Між вчителем і учнем зав"язалась тісна дружба з усіма її атрибутами - тимчасовими незлагодами, гарячим примиренням і т.д.

Аристотеля часто обвинувачували в невдячності до Платона; але кращим спростуванням цього служать слова самого Аристотеля про його відношення до Платона. В одному з трьох збережених віршів він писав, що дурна людина не має права навіть хвалити Платона, котрий перший показав як своїм способом життя, так і вченням, що бути гарним і бути щасливим — два боки того самого прагнення. У «Етиці Нікомаха» він, як завжди, небагатословно, повідомляє про те, як важко йому, істини заради, говорити простивши Платона. Дійсно, у полеміці з творцем ідей він завжди говорив у стриманому і глибоко шанобливому тоні. До смерті Платона Аристотель не відчиняв своєї школи, хоча філософські його погляди давно були розроблені. Незважаючи на це, він учив тільки риториці. У своїх лекціях він полемізував із софістом Ісократом, вражаючи його глузуваннями. Ісократу в той час було біля вісімдесяти років. З ним, власне, не коштувало і боротися, але Аристотель у його обличчі побував усіх софістів. Серед учнів Аристотеля був Гермій, раб Атарнейського тирана; згодом, завдяки дружбі зі своїм паном і своєю освітою, він зробився його спадкоємцем.