Сторінка
1

Суспільство

1. Суспільство - система об'єктивної реальності

Філософське розуміння суспільства поля­ гає у визначенні його з позицій окремої лю­дини, особи, гуманізму. Людина - суспільство, (я - суспільство) є вихідне у філософському аналізі. Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в суспільстві, а всі дії людини, зв'язки і відносини, умови, в яких живуть люди, можна правильно зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст поняття суспільства, соціуму. Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних умовах люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і інтернаціональне, гро­мадську думку та повноваження, правильну й неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство, соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм, соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм тощо. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються, але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в таких соціальних, політичних битвах в усіх куточках землі люди гинуть сотнями, ти­сячами, мільйонами. Ідея закону, права, держави, свободи, держав­ності, соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у зви­чайне пустослів'я. Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа елементарних явищ, що складають факти суспільного життя. Тому соціологія, соціальна філософія все ще не дали чіткої відповіді на питання. Одні філософи (неокантіанці, Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт) пояснюють це складністю будови суспільства, плинніс­тю суспільного життя, зв'язаною з унікальністю свідомої дії кожної людини. Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство

неможлива. Інші, - англійський філософ Карл Поппер та ін. - ідуть ще далі, пояснюють неможливість наукового визначення суспіль­ства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних, універсальних законів. Зазначені трудно­щі пізнання суспільства справді стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства протягом історії.

Стародавні філософи Конфуцій, Платон, Арістотель та ін., філософи Середньовіччя, XIX і XX стст., обґрунтовуючи причини виникнення со­ціуму (потреби, інстинкти, нерівність нахилів індивідів тощо), суть соці­ального, не спромоглися уявити суспільство як специфічне цілісне утво­рення. Відкривши характерні властивості: розподіл праці, відносини власності, моральні якості, філософи ототожнювали суспільство з дер­жавою, спільністю, народом. Засновники соціології Огюст Конт і Герберт Спенсер не говорять, що є суспільство. Аж до кінця XX ст. багато соціологів ототожнювали суспільство з біологічним організмом, особою, взаємодією тощо.

Оригінальну спробу визначити суспільство здійснила марксистська філо­софія: показала суспільство як систему суспільних відносин між людьми, а суть людини - як соціальну якість, запрограмовану суспільством. Розгляда­ючи відношення Людина - суспільство як основне у соціальній філософії, неодноразово підкреслювали, що суспільство в такій же мірі створює людину, в якій людина створює суспільство. Марксистська філософія провідною лан­кою вважає суспільство. Стрункістю концепції людини і суспільства марксист­ська філософія вплинула на сучасні концепції соціуму та соціального.

Одна з сучасних концепцій людини та сус­пільства, що склалися на ідеях марксизму, тейярдизму, неофрейдизму та соціобіологізму, показує суспільство як продукт індивідуальної взаємодії. Це концепція методологічного індивідуалізму, що, за словами Карла Поппера, є нес­простовною доктриною, за якою будь-яке колективне явище належить розуміти як результат дій, взаємодій, мети, надій і думок окремих людей і як результат створених і збережених ними традицій. За таким розумін­ня соціальна суть індивіда запрограмована не лише суспільством, але й космо-природно-тваритим буттям, оскільки людина є космо-природно-тваринно-соціальна істота. Потенційна духовність космосу реалізується людиною у суспільних об'єднаннях індивідів. Усі сучасні соціально-філо­софські поняття суспільства так чи інакше визначають сукупність соці­альних взаємозв'язків людей у процесі задоволення їх потреб. Але за таким спільним нерідко існують істотні відмінності. Плюралізм як риса світової філософської думки характерний і для концепцій суспільства. Є й інші визначення суспільства. Французький соціолог Еміль Дюркгейм називає суспільством особливу істоту, з її власною природою, відмінною від при­роди його членів, і особою, яка має свої власні відмінності від індивіду­альних особистостей. Таке ототожнення суспільства з особою не сприяє розумінню суспільства. Американський соціолог Толкотт Парсонс вва­жає, що суспільство становить соціальну систему, що характеризу­ється відносною самостійністю, урівноваженою територією, еконо­мічними ресурсами, вихованням та соціалізацією населення і культури.

Інший американський соціолог Едвард Шілз пише, що суспільство - це об'єднання колективів, головними факторами якого є центральна влада, згода та територіальна цілісність. Німецький філософ Георг Штіллер визначає суспільство як закономірну, органічну цілісну систему соціаль­них відносин та їх носіїв. У такому ж контексті російський філософ Леонід Жаров вбачає у суспільстві продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних на спіль­них інтересах і договорі.

У такому далеко неповному різноголоссі розуміння суспільства соціальною філософією і соціологією, по-перше, треба виділити сус­пільство від інших понять, спільність, держава тощо; по-друге, тре­ба виділити найзагальніші значення поняття суспільство; по-тре­тє, визначити поняття соціального, з яким зв'язують сучасні концепції суспільство; по-четверте, відокремити філософський та загальносоціологічний підходи вивчення суспільства. Це й стане передумовою всебічного розуміння складної структури суспільства, як системи, основних форм взаємодії людей, суспільних зв'язків, умов існування і розвитку, джерел, суб'єктів та спрямованості сус­пільного руху, рушійних сил.