Сторінка
10

Суспільство

У питанні про характер та взаємозв'язок сус­пільних відносин можливі різні підходи. Можна поділити всі відносини на матеріаль­ні, як первинні, і похідні від них соціально-політичні та духовні. Але таке рішення не завжди переконливе. Справа в тому, що духов­ні форми (наука, мистецтво, релігія тощо) у конкретно-історичному процесі часто визначають життєдіяльність людини і напрямок роз­витку суспільства. Справді, чи можливо ігнорувати духовні відносини у виробництві? Виробництво, як трудова діяльність, в системі суспіль­них відносин має не лише базові економічні відносини. До системи виробництва входять і відносини правові, моральні, організаційні, соці­ально-психологічні тощо, хоча в процесі аналізу структури виробниц­тва виділяється насамперед матеріальне виробництво, а разом з ним продуктивні сили і виробничі відносини. Плюралізм у розумінні сус­пільних відносин та їх взаємозв'язку забезпечує умови глибшого про­никнення в їх суть та в суть суспільства як системи.

Осмислюючи питання про предметність сус­пільних відносин, варто звернути увагу на інституціональну людську діяльність, яка за­безпечує відносну стабільність зв'язків і стосунків між людьми в рам­ках суспільства і зв'язана з багатьма соціальними інститутами, таки­ми як сукупність соціальних установ соціальної структури суспільства, соціальні умови і культурні норми, що визначають стійкі форми соці­альної поведінки і діяльності. В економіці - це поділ праці, власність та інші інститути, у політичній - держава, армія, політичні партії, існують і такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Ці інститути ініціюють діяльність осіб, які до них входять і приймають як свої їх домінантні норми, придушують протилежні їм норми поведінки і ді­яльність. Аналіз інституціональної діяльності відкриває ще одну сто­рону суспільства як системи, що саморозвивається, - різні сфери людсь­кої діяльності, де функціонують інституціональні суспільні відносини.

Дальший аналіз суспільних відносин, що визначають суспільство як систему, зв'яза­ний з поняттям сфера суспільного життя. Поняття сфера суспільного життя означає основні елементи сус­пільної системи. Взаємодія між ними забезпечує розвиток суспіль­ства у напрямку до гармонійної цілісності, порушення ж цієї взає­модії веде до конфліктів та деформацій суспільства. У соціальній філософії досліджується діалектика сфер суспільного життя: мате­ріальна, що охоплює процеси матеріального виробництва, включаю­чи науково-технічний прогрес і технологічну революцію; соціально-політична, що включає взаємовідносини, інститути і процеси соціальних груп, класів, націй, держав тощо. У цій сфері відбува­ються різні явища і процеси: еволюція, революція, реформи, класова боротьба, війна. Функціонують у суспільній сфері інститути: полі­тичні партії, класи, суспільні організації, держава. Духовна сфера - духовний світ людини і суспільства - ідеї, погляди, уявлення та інші духовні явища. Культурно-побутова, де здійснюється виробництво і фун­кціонування культурно-побутових цінностей, виховання, освіта, орга­нізація дозвілля та вільного часу. Усі сфери суспільного життя, буду­чи діалектичне взаємопов'язаними, розвиваються і за своїми внутрішніми законами. У центрі кожної з них свій суб'єкт - реальна суспільна людина, життєдіяльність якої об'єднує ці сфери в єдину суспільну систему і яка є метою суспільно-історичного розвитку.

У реально функціонуючій суспільній системі «знімається» питан­ня про вирішальну роль матеріально-виробничої сфери життя: кож­на сфера необхідна і в потрібний момент виконує провідну роль у життєдіяльності суспільної системи як соціального організму, соці­альної цілісності. Але абсолютизація будь-якої з них в управлінні суспільством чревата згубними наслідками - утвердженням тоталі­таризму, бездушного технократизму, екологічних катаклізмів тощо. Соціально-філософська теоретична модель суспільства орієнтується не на ту чи іншу сферу суспільства, а на поняття спосіб життя, що синтезує всі сфери життєдіяльності суспільства і соціального індиві­да, включаючи стиль життя людей, якість життя, рівень життя тощо.

Спосіб життя - це система всієї сукупної життєдіяльності людей у певних суспільних умовах. Характер способу життя визначається всією системою ді­яльності та спілкування людей, усіма соціальними умовами: про­дуктивними силами, суспільними відносинами, знаннями, системою норм і цінностей, традиціями. У ньому найповніше виражається якість життя суспільного індивіда, спосіб активного привласнення ним суспільних умов життя і створення свого світу. Це спосіб виявлення соціального в індивідуальному - єдиній і незаперечній основі всіх соціальних процесів, форм буття. Спосіб виявлення його суті. На це орієнтується принцип індивідуальності - важливіший методологіч­ний принцип аналізу суспільства як системи.

Отже, суспільство - це не якась існуюча поза людиною система, а повнокровний спосіб життя, в якому особистість реалізує свої мож­ливості. Спосіб життя - це категорія соціальної філософії, що виражає спосіб існування людини. У способі життя, як у індивідуальному, вияв­ляються не лише загальні і особливі умови суспільства, але й історич­но визначена суть людини. Підводячи підсумок аналізу суспільства як системи, підкреслимо: суспільство, по-перше, - система всіх суспільних зв'язків і відносин. По-друге, суспільство — така система зв'язків і відно­син, за допомогою якої люди здійснюють свою життєдіяльність і своє відтворення. Немає інших умов і засобів забезпечення людського життя, крім суспільства. По-третє, суспільство становить відносно незалежно від людей цілісне утворення, як суб'єкт соціальної діяльності.

3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку

Саморозвиток суспільства означає лише ті зміни, що є результа­том розгортання власних можливостей, власних інтересів. А це оз­начає, що джерело розвитку суспільства є в самій системі суспіль­ства. Розвиток самої ж системи суспільства - це самопородження суспільства. Всі дії людей в суспільстві відбуваються на основі спіль­ності інтересу. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, органіч­но вплетені в соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, ду­ховні охоплюють і матеріальні інтереси, вимоги тощо.