Сторінка
13

Суспільство

Поняття спільностей як суб'єктів історії інтегруються поняттям народ. Народ - центральне поняття соціальної філософії, що визна­чає об'єднану в державу широку спільність людей - нації, класи, ет­нічні групи, соціальні верстви тощо. Поняття народу ширше за по­няття нації, бо включає й інші поняття, а реальний, наприклад, український народ складається з ряду націй. Народ - головний суб'єкт суспільно-історичного розвитку. З ним спілкується творча еліта, ке­рівна еліта, які не мають права проводити ідеї, що суперечать інте­ресам народу. Не всі філософи поділяють таке розуміння народу. Так, ряд філософів вбачає у народі руйнівну силу (Ортега-і-Гассет), конгломерат зневірених індивідуалістів (Еріх Форм), пасивну масу невігласів (Джон Макдональд). Але ніхто не спроможний заперечи­ти історичний досвід творчої діяльності народу. Звертаються філо­софи до поняття покоління як суб'єкта історії.

Отже, проблема суб'єктів історичного процесу багатогранна. У су­часних умовах підвищується роль людства як суб'єкта історичної дії. Досвід свідчить: пріоритетними є загальнолюдські цінності. А ос­нову всіх спільностей, як суб'єктів історії, складають індивіди.

З поняттям рушійних сил у сучасній філо­софії тісно зв'язано поняття фактор соці­ального розвитку. Фактор - одна з обста­вин, що бере участь у визначенні соціального процесу. Евристичне значення фактора полягає в тому, що фактор допомагає визначити всю сукупність визначальних обставин розвитку. Між поняттями рушійної сили та історичного фактора багато спільного: обидва від­бивають явища визначення суспільства. Тому інколи ці поняття вжи­ваються як тотожні. Серед основних факторів суспільного розвит­ку - людський розум, географічне середовище, народонаселення, дух епохи, техніка, спосіб виробництва матеріального життя, творча свобода особистості. Усі ці фактори заслуговують уваги при аналізі суспільства як системи, що саморозвивається.

4. Філософія історії та її еволюція

Термін філософія історії вперше застосував французький філософ XVIII ст. Франсуа Вольтер. Але спроби визначити суть та нап­рямок розвитку суспільства виникали ще в стародавній період. Усі ви­датні філософи - водночас видатні історики, а видатні історики -водночас видатні філософи. І все ж між історією та філософією істо­рії - є суттєві відмінності. Історія, як наука, вивчає минуле суспіль­ства у всій його повноті, конкретності та багатоманітності. Філософія ж історії, охоплюючи суспільний розвиток у цілому, відокремлює основ­ні тенденції та особливості його, характерні для всієї історичної ціліс­ності і для важливіших її етапів, ставить питання про сенс історії, її єдність та багатоманітність. Перше історичне знання синкретичне, історико-філософське, а першими історіософами є Геродот і Платон, Фукідід і Арістотель, Плутарх і Таціт, Ціцерон і Августін Блаженний. Основними проблемами філософії історії виступають проблеми життя та ролі дійових осіб в історії. Досліджувалось історичне буття людей в соціумі, його істинна суть. Визначались основні сюжетні пошукові лінії: вивчення класової будови соціального, конфліктної природи суспільних відносин, економічного та соціально-політич­ного розмежування (Огюстен Т'єррі, Франсуа Гізо, Огюст Мін'є); визначення закономірного і прогресивного характеру історичного процесу (Франсуа Гізо, Фрідріх Шлоссер); дослідження ролі еконо­мічних та соціально-політичних факторів історії (Франсуа Гізо, Георг Маурер, Сен-Вікторський Гуго); розробка методів аналізу іс­торичних досліджень (Леопольд Ранке, Микола Грот); створення ці­лісних моделей всесвітньої історії, визначення закономірностей її роз­витку, особливостей прояву в певних культурах, регіонах та державах (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Карл Маркс, Макс Вебер, Вільгельм Дільтей, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер).

XX ст. збагатило історіософію творами визначних мислителів - Карл Ясперс, Питирим Сорокін, Михайло Грушевський, Бенедетто Кроче, Бертран Рассел, Карл Поппер, Моріс Корнфорт. Історичне мислен­ня - важливіша складова соціально-філософського освоєння суспіль­ства, розкриває джерела етно-національних конфліктів, прогнозує но­вовведення, економічні та соціально-політичні реформи, є теоретичною основою організації і ефективності державної системи управління.

Поняття історизму у філософії і історії є центральним, оскільки є важливішим ме­тодологічним принципом, що створює можливості виявлення джерел історичних явищ, закономірності суспільного розвитку. Спираючись на поняття історизму, філософія історії вивчає історію суспільства як свій предмет. Оскільки ж реальна історія безкінечно багатоманітна складовими та їх еволюцією, предметом філософії історії є не безпосе­редня життєдіяльність індивідів, а певна ідеальна модель, в якій від­бивається ця життєдіяльність. І розуміється ідеальна модель по-різ­ному. Спочатку під соціальною історією розуміли історію політики -взаємовідносин соціальних класів, держав. Пізніше її ототожнювали з історією повсякденності - виробництва, побуту, звичаїв, способу жит­тя, традицій. Згодом предметом філософії історії стали розглядати глибинні процеси суспільного життя, в тому числі еволюцію духов­ності людини, що не менш, ніж об'єктивні фактори, зумовлюють жит­тєдіяльність людей в соціумі та їх історію. І справді, у будь-яку історичну епоху поведінка людей у суспільстві зумовлена, зрештою, тією картиною світу, системою цінностей, культури, що утвердила­ся в їх свідомості. Починаючи з Макса Вебера, соціальну історію розуміють як історію культури, релігії, традицій, звичаїв. Невипад­ково більшість істориків перекваліфікувалися на культурологів.

Отже, предметом філософії історії е історія єдності відносно са­мостійних явищ: історія подій, повсякденності та людського духу. Проте не всі вчені поділяють ідеї історичного мислення, його евристичні можливості. Теоретики позитивізму - Рудольф Карнап (1891-1970 рр.), Отто Нейрат (1882-1945рр.), Бертран Рассел (1872-1970 рр.), Карл Поппер (1902-1993 рр.) заперечують принцип історизму. Так, Карл Поппер обмежує історизм дослідженням конкретних історичних фак­тів і відкидає історизм як визнання універсальних законів історії. А то­му наукова теорія історії, на думку Карла Поппера, неможлива.