Сторінка
14

Суспільство

Історичні знання давно зафіксували ритм та «повторення» історичних подій через 4, 12, 36, 100, 144 роки. Так сформувалася ідея циклів - маятникоподібних, колових, спіралеподібних, хвильових, а ра­зом з тим і загальна траєкторія суспільного розвитку. Що є фунда­ментом історичного розвитку? Одні вважають — культура (Питирим Сорокін), інші - цивілізація (Жан-Жак Руссо), треті - суспільна фор­мація (Карл Маркс). Карл Маркс розглядав історію людства як закономірний природничо-історичний процес прогресивної зміни сус­пільних формацій - первіснообщинної, азіатської, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної, основу яких становить спосіб виробництва засобів життя. Зміна формацій - лінійний, спря­мований революційний процес. Це - об'єктивний підхід до історії, що не повно враховує суб'єктивність. Марксистський погляд на май­бутнє заслуговує на критичний перегляд. Але концепція історизму міцно ввійшла в соціальну філософію - від Августіна Блаженного до сучасності. Августін Блаженний зв'язував історичний характер соціу­му з Богом, Георг Гегель - з абсолютною ідеєю, Карл Маркс - з внут­рішніми факторами історичного процесу суспільства. Простежуючи історію розвитку суспільства, Карл Маркс вводить поняття суспіль­на формація, що стає одним з наріжних в контексті концепції. По­няття суспільно-економічна формація досить вдале, охоплює відра­зу два зрізи людського суспільства - суспільство як процес і як стан, структуру системи відносин, стосунків між людьми. Коли ж розглядати формації Землі, то визначається певний її стан, пласт, процес формування. І якщо суспільство - найвища, найрозвинутіша соціальна форма руху матерії, то соціальна форма руху суспільства є найвищим ступенем розвитку природи, а сама історія є частиною історії природи, становлення природи людиною. Отже, суспільство - найзагальніше поняття для характеристики світу людини і відмежу­вання його від світу природи.

Суспільно-економічна формація характеризує уже не світ люди­ни в усьому його структурному розгалуженні й на всьому протязі, а лише те чи інше формоутворення всередині певного світу людини. Карл Маркс відзначаючи, що суспільні відносини, при яких вироб­ляють індивіди продукти, змінюються, перетворюючись із зміною і розвитком матеріальних засобів виробництва, продуктивних сил, доходить висновку, що виробничі відносини у своїй сукупності утво­рюють те, що називають суспільними відносинами, суспільством, і при тому утворюють суспільство, що перебуває на певному ступені історичного розвитку. Античне суспільство, феодальне суспільство, буржуазне суспільство - такі сукупності виробничих відносин, кож­на з яких разом з тим знаменує особливий ступінь історичного роз­витку людства. Термін суспільно-економічна формація, точніше еко­номічна суспільна формація, використовується Карлом Марксом для визначення первісного суспільства. Для визначення первісного сус­пільства Карл Маркс користувався терміном суспільна формація. Рабовласницьке, феодальне і комуністичне суспільства Карл Маркс називає суспільно-економічною формацією, порівнюючи з буржуаз­ним суспільством. Суспільно-економічна формація частіше трактува­лася як сукупність виробничих відносин, суспільна формація - як су­купність суспільних відносин. Використовуються і терміни історична формація, економічна формація, формації суспільного виробництва. Отже, основними значеннями формації у Карла Маркса є: по-перше, історично визначена сукупність суспільних відносин; по-друге, еконо­мічна структура суспільства взагалі; по-третє, ступінь історичного розвитку суспільства: первинний - докласове суспільство; вторин­ний - класове; третинний - безкласове суспільство, історичний тип суспільства і його різновиди (формації). Основні ж значення формації дещо інакше подаються Володимиром Леніним, який вказував, що суспільно-економічна формація є сукупність виробничих відносин, що суспільна формація історично визначена сукупність суспільних відно­син і що суспільно-економічна формація жива, стержнем її є система виробництва. Пізніше формаційний підхід до історії вульгаризується, поступово трансформується у формаційний редукціонизм. В сучасних умовах відбувається наукове переосмислення марксистської концепції суспільства, визначається її обмеженість та надбання.

Заслуговує уваги теорія соціальної еволюції, що запропонована Юргеном Хабермасом, який вважає головними людськими форма­ми життєдіяльності не працю, а спілкування і мову. Мова, мовна комунікація і мовне розуміння є тим надприродним явищем, що за­безпечує рівень соціокультурного розвитку, формування людини як носія загальних комунікативних ролей. Все залежить від характеру комунікації. Ось чому історію форм праці Юрген Хабермас намага­ється замінити історією комунікативних процесів у трьох основних сферах людської діяльності: праці, мові та владі. І тут визначальну роль відіграє розуміння людиною суті соціального, тобто знання. Тому історичний процес є соціокультурним процесом навчання, ос­вітою, а фундаментальна основа соціальності - навчання кожного індивіда. Рівнем навчання визначається еволюція суспільства, що пройшла чотири суспільні формації - передвисококультурну, тради­ційну, капіталістичну і посткапіталістичну (державно-соціалістич­ну). Перехід від однієї до наступної формації відбувається шляхом політичної дискусії, свідомої заміни принципів суспільної організа­ції, а не шляхом революції.

Теорія соціальної еволюції укорінена в історицизм Вільгельма Дільтея. Відомий німецький мислитель Вільгельм Дільтей в основу концепції історії поклав людську свідомість та її структуру. Вважа­ючи основним у свідомості емоції, Вільгельм Дільтей вважає, що емоційність виходить за межі раціональності, втілюється у волі і фор­мує історичну реальність як переживання. Ось чому вивчення істо­рії людства є співпереживанням з дієвими особами історії і не може стати наукою. Мета історичного пізнання - розкрити внутрішню активність людського духу. А так як історик мусить витлумачити історію з позицій сучасності, то у кожного історика свій присуд; ось чому історія полімірна, а не одномірна, а її методом є співпережи­вання. Італійський неогегельянець Бенедетто Кроче вважає, що лю­ди у творенні історії керуються об'єктивним духом, який і належить вивчати історикам. Історія людей є історією ідей. Головними силами історії є п'ять світоглядів: католицизм, авторитаризм, демократизм, комунізм і лібералізм. Близько до неогегельянства є неотомізм, що в основу історії суспільства покладено ідею Бога. Так, французький філософ Жак Марітен вбачав у історичному процесі підпорядкуван­ня Божому провидінню і його гуманістичний зміст. Така єдність Божого та земного - умова забезпечення інтегрального гуманізму суспільства. Його пріоритетами є: солідарність підприємців і трудя­щих в межах корпорацій, «персоналістська демократія», християні­зація духовної культури; екуменічне зближення релігій. Причиню людських страждань є втрата сенсу життя через відхід від Бога. А тому прилучення до слова Божого є єдиною стежиною людей до гуманіз­му та сенсу історії.