Сторінка
16

Суспільство

Повернення до магістральних шляхів розвитку цивілізації є пово­ротом до світової культури як людського способу самозабезпечення особистості та народу. Мова йде про спрямованість суспільно-істо­ричного процесу на зламі другого - третього тисячоліття нашої ери: прямує вперед до вищих щаблів життя, по шляху прогресу, чи назад до первісних його форм. В сучасних умовах це питання таке ж актуальне, як і двадцять п'ять століть раніше.

Прогрес від латинського - є та­кий напрямок у розвитку, що характеризу­ється переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого, це самопородження і самовідновлення суспіль­ства. Саме поняття прогресу нерозривно зв'язане з тим чи іншим уявленням про характер розвитку і його спрямованість і є опозицією поняттю регрес. Поняття регрес означає перехід від вищого до нижчо­го, від більш досконалого до менш досконалого. Джерелом суспільного регресу можуть бути різні ілюзорні ідеали, яким не судилося здійсни­тися, відсутність теоретичного обґрунтування варіантів досягнення майбутнього, нехтування історичним досвідом, брак компетентності в організаторів процесу, брак культурної підготовки учасників проце­су. Регрес можуть спричинити зовнішні сили - природні і суспільні. В період занепаду суспільства у дію вступають нові сили. Після розв'язання конфлікту суспільство починає нове сходження щаблями прогресу. Отже, історичний процес - надто суперечливий.

Ідея соціального прогресу виникає в історіософії античності, зв'язувала­ся з розвитком освіти, знань, техніки та виробництва. Чіткіш орієнтири суспільного прогресу виявлені в епоху становлення буржуазного способу виробництва. Англійський філософ Френсіс Бекон зосередив увагу на про­гресі науки і техніки. Багато цікавих ідей висунули соціалісти-утопісти - Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Але вперше теоретично обґрунтував концепцію прогресу французький філософ і економіст Анн Тюрго. Вчений визначив прогрес як загальний закон історії, що функціонує на основі людського розуму. Звідси - заклик до боротьби з невіглаством, за розши­рення кругозору і зростання знань. Клод Гельвецій закликає знищити не­вігластво і створити умови для здійснення великих реформ. Жан Кондор-се визначає теоретичні та методологічні засади розуміння суспільного прогресу. Рух історії є результатом безкінечної здатності людства до розу­му, що розшифровується як прогрес конкретного людського знання. Науко­вий прогрес забезпечує прогрес промисловості, а прогрес промисловості прискорює наукові успіхи, і такий взаємовплив повинен бути зарахованим до наймогутніших причин удосконалення людського роду. Всю історію Жан Кондорсе поділяє па ряд етапів розвитку людського розвитку: об'єд­нання племен у боротьбі з природою; відокремлення землеробства від ско­тарства, поява писемності; людський розум Греції; розвиток наук до Сере­дньовіччя, культурне піднесення епохи хрестових походів; відродження наук на Заході до винаходу книгодрукування; від книгодрукування до се­куляризації наук; від Декарта до Французької республіки; відкрита епоха сучасності на шляху до цивілізації. Головна проблема - знищення нерів­ності між націями; друга - встановлення соціальної рівності; третя - вдос­коналення людини. Жан Кондорсе вперше розробив теорію прогресу люд­ства, головним джерелом якого є розум, а не матеріальне виробництво.

Ідею прогресу, його суперечності з позицій матеріалізму розглянули Карл Маркс та його послідовники. Головне - доведення того, що прогресивна хода людства є природно-історичним процесом зміни суспільних формацій. Проте не всі історіософи вірили в суспільний прогрес. У філо­софській думці окреслено три відносно самостійних лінії заперечен­ня прогресу: перша - заснована на думці про неповторюваність, унікальність культури народу (Вільгельм Дільтей, Броніслав Малиновський, Клод Леві-Стросс); друга - на суперечності прогресу, на­явності регресу (Жан-Жак Руссо та Іммануїл Кант, Бертран Рассел та Арнольд Тойнбі, Питирим Сорокін та Раймон Арон); третя до­пускає прогрес тільки в окремих галузях життєдіяльності людей (Освальд Шпенглер - у циклах цивілізацій, Карл Ясперс - у галузі науки і техніки). Сучасна філософія ставить питання про виважене переосмислення проблеми суперечливого характеру прогресу в аспек­ті свободи людини.

Сучасні концепції прогресу органічно пов'язані з традицією. Одні зв'язують про­ грес з легітимним насильством з метою впро­вадження радикальних реформ, революцій для зміни суспільного ладу (Карл Маркс, Володимир Енгельгардт, марксисти). Прогрес здій­снюється, як правило, за рахунок інтересів тих чи інших соціальних верств. Другі відстоюють ненасильницький характер змін життя шля­хом морального самовдосконалення особистості (Махандас Ганді) та благоговіння перед життям (Альберт Швейцер). Треті вбачають суть прогресу в природнича-історичному, закономірному процесі розвитку суті суспільного індивіда та суспільства, як процес сходження до більш високих і досконалих форм суспільної організації. Тут суть процесу постає як взаємозв'язок потреби та діяльності, або точніше - як діа­лектика закону підвищення потреб і закону підвищення діяльності, що певно ґрунтується на діалектиці суспільного виробництва.