Сторінка
15

Суспільство

Особливе місце в еволюції філософії історії посідає Франкфуртська школа - Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно, Герберт Маркузе. Про­голосивши аутентичними спадкоємцями марксизму, франкфуртці фактично відкидають матеріалістичну теорію історичного процесу, заперечують її евристичні можливості, зв'язують з нею історичні помилки (соціалістична революція, диктатура пролетаріату), нищення гуманних ідей людства - істини, свободи, справедливості. Цікаву концепцію сформулював французький філософ Раймон Арон на ос­нові поняття розуміння. Розуміння «вмонтовує» в теорію історії поняття про причинність, випадковість, свободу тощо. Історичне пі­знання - це пошук в минулому себе та інших. Варіантів пошуку безліч. Тому історія не може стати об'єктивною, а є інтерпретацією істориків, а тому завжди релятивістська. Історія людства - це ірра­ціональний перебіг подій, де немає фундаментальних законів, єд­ності світової історії, суспільного прогресу. Модель майбутнього сус­пільства, за Раймоном Ароном, індустріальне суспільство без соціалізму, міжнародних робітничих рухів, марксизму-ленінізму. Ні­мецький філософ-екзистенціаліст Мартін Хайдеггер створив кон­цепцію всесвітньої історії не на суб'єкт-об'єктному її розумінні, а на понятті існування людини в пануванні свободи, як істинному бутті. Світова історія - це буття народу в світі: у своєрідній системі сим­волів, цінностей, принципів, міфів. Зміст зафіксовано в мові і пере­дається від покоління до покоління у традиційних звичаях. Завдан­ня традиції - залучити молодь до розуміння міфу. Так формується цілісність народу, зберігається історичність як буття у світі. Суть історизму - ідейно-моральна та духовно-світоглядна єдність поко­лінь, що через віки несуть і втілюють у предметно-практичні форми культури свою однаковість - ментальність, що відрізняє їх від ін­ших народів світу, забезпечує їм рівноправне співбуття в лоні все­світньої історії. Сенс світової історії народу - зберегти задану мі­фом єдність землі, неба, смертних і богів.

Історіософія Мартіна Хайдеггера співзвучна з українською мен­тальністю і сучасними реаліями України. Близько до хайдеггерівської є концепція історичного процесу німецького філософа Карла Ясперса. Суспільна історія розпочинається з людини, її духовності, заснованої на вірі. Дух забезпечує цілісність цивілізації, єднає наро­ди у прагненні до свободи, застерігає від раціональних утопій. Ця кон­цепція протистоїть і теорії циклів Освальда Шпенглера і матеріа­лістичній теорії Карла Маркса: теорія циклів, за Ясперсом, роз'єднує народи, а матеріалістична теорія недооцінює духовність. Дещо в ін­шому цивілізаційному ракурсі розглядає історичний процес англійсь­кий соціолог Арнольд Тойнбі: циклічність - це послідовна генеза локальних цивілізацій, з однаковими циклами народження, зростан­ня, катастрофи, розлад, загибель. Врятувати західні цивілізації мож­на лише шляхом посилення релігійно-духовних засад та моральних факторів суспільного життя.

Історія суспільства - це відповідь на виклик Логоса Божественно­го закону. Осягнення історії і є розуміння суті божественного виклику, а розуміння у кожної людини своє. Історію рухає творча еліта. Циві­лізація прийде до загибелі, бо її руйнують економічні та політичні суперечності наддержав. Люди повинні милосердно об'єднатися на засадах вселюдських пріоритетів та моральних цінностей. Таку ж орі­єнтацію пропонує американський філософ Френсіс Фукуяма на ос­нові лібералізму. В сучасних умовах лібералізму загрожують релігія і націоналізм. Майбутнє історії сумне: наступає кінець історії.

Розпад СРСР та соціалістичної співдруж­ності держав Східної Європи виявив істо­ричну обмеженість марксистської формацій­ної концепції розвитку людства. Цивілізаційна теорія в основному розроблялася немарксистськими мислителями. Формаційне члену­вання історії людства, попри свої недоліки - однолінійної спрямо­ваності, абсолютизації матеріальних факторів, соціалізації особис­тості тощо, сприяло глибокому аналізу важливіших факторів суспільного розвитку: суть соціального, праця, мова, суспільне бут­тя, суспільна свідомість, основні сфери суспільного життя, суспільні відносини тощо. Проте за межами формаційності залишилися яви­ща духовного порядку, властивості особистості, індивідність життя, що знекровлювало цю концепцію. Обмеженості формаційності пере­борює цивілізаційний підхід до історії.

Історія людської цивілізації демонструє єдність долі народів та світових культур. Повернення України та інших країн соціалістич­ної співдружності в загальноцивілізаційне русло - безальтернативне. Теоретична і практична проблема - в іншому: на яких засадах соціального життя здійснювати поворот.

Світова історіософія від Конфуція до су­часності цивілізаційним вважає те життя народу, нації, країни, яке грунтується на загальноісторичному досвіді, вираженому фун­даментальними поняттями: праця і власність, соціальна справедливість і влада, громадянська культура і особиста свобода. Ці поняття є головними цивілізаційними засадами теорії і цивілізаційного суспільства.

Однією з головних засад є праця. Цивілізованим вважається суспільство, де власний добробут і соціальний статус людина набуває зав­дяки своїй праці; друга засада - власність як основа людського Я. Ци­вілізаційним є суспільство, що забезпечує плюралізм форм власності за , домінуючої ролі приватної власності. Третє соціальне явище цивілі­зації - влада: лише правова державна влада сприяє налагодженню соці­ального управління, дозволяє взаємоузгодити волю та дії людей і спрямувати їх на вирішення суспільних завдань; четверта - соціальна справедливість як визначальний принцип і норма суспільного життя,, міра соціального добра для кожної людини - за її заслугами; п'ята - , загальнолюдські пріоритети в організації життя суспільства; забезпечення культурного прогресу людства і пріоритету особистості та її духов­них свобод - шоста важливіша цивілізаційна основа суспільства.