Сторінка
9

Суспільство

По-четверте, насиченість виробництва науковими ідеями, висококва­ліфікованими спеціалістами, науково-дослідними лабораторіями посилює небезпеку ризику, наприклад, генної інженерії: наскільки безпечним є вихід нових живих істот па свободу? Чи можливо безпечно розв'язувати соціальні проблеми технократичним способом? І знову виникає потреба гуманізації виробництва: наслідки виробництва мають відповідати пос­тійності історично-людського буття па Землі (Хане Йонас).

По-п'яте, у комп'ютерно-інформаційній революції людина, змінюючи при­роду за законами природи, перетворює її на своє робоче місце. Виникає нова саморозвиваюча система: людина - техніка - навколишнє середовище. Впли­ваючи на навколишнє середовище, людина прагне пристосуватись до неї до плодів своєї ж діяльності. Відбувається безперервна самоадаптація люди­ни, яка й становить її справжнє буття. Тобто, формується культура життя у створеному людиною середовищі. І для її блага необхідно, щоб це середовище стало життєздатним. У культурі, що саморозвивається, - важливіше джерело розвитку людини. Разом з соціальними інститутами, технікою, соціальними технологіями і культурою людина утворює нову цілісність, яка потребує філо­софського осмислення з точки зору цілісності та історизму.

По-шосте, соціальні наслідки науково-технічної революції у сфері освіти та виховання. Комп'ютеризація та інформатизація суспільного життя викли­кає проблему: кого і як готувати для сучасного виробництва. Інженер майбу­тнього має такі ж суспільні завдання та відповідальність за свою діяльність, як і лікарі, педагоги, поліцейські, філософи: його робота мусить бути гуман­ною щодо людини, суспільства, екології, менш за все мусить бути «накача­ним» технічними знаннями, що, до того ж застаріють ще до закінчення вищого навчального закладу. Інженер повинен бути соціально-відповідальним фахівцем, а це формується не освітою і вихованням, а критичним самоусвідомленням техніки, технології, виявленням її суспільної суті. Стає невідкладною потребою формування етики науки і техніки, етики вченого, що сприятиме розв'язанню питань співвідноснії істини і добра, істини і краси, свободи наукового пошуку вченого і соціальної відповідальності нау­ки і влади. Стає необхідним діалог мікропроцесора і людини.

Науково-технічна революція прискорює структурні зрушення у співвідносинах сфер людської діяльності: перекачування трудових ресурсів з сіль­ського господарства в промисловість, а з промисловості - у сферу науки, освіти, обслуговування. Цим зумовлений процес урбанізації, концентрації та міграції населення, зміна способу життя. Отже, змінюється соціальна структура суспільства. Скорочується питома вага сфери виробництва, зростає сфера послуг. Виник новий вид виробництва -. індустрія дозвілля.

Скорочується робочий час і збільшується вільний час, що веде до змін всієї життєдіяльності індивіда. Змінюється духовно-культурна сфера суспіль­ства, чому немало сприяє забезпечення персональними комп'ютерами. Під впливом масифікації культури та її демасифікації формується якісно інша культура. В галузі політики комп'ютеризація та інформатизація ведуть до роз­ширення можливості безпосередньої участі кожного громадянина у демокра­тизації суспільства, у розширенні індивідуальної свободи. Разом з тим поси­люється небезпека всеохоплюючого контролю за діяльністю особистості з боку правлячої верхівки суспільства, а іноді і маніпулювання людьми. Науково-технічна революція змінює спосіб життя кожної людини: формуються банки знань доступні для всіх, інформаційна епістемологія впливає па інтелектуаль­ну діяльність особистостей, дедалі глибше у товщі верств проникає інтернет; все багатоманітнішою стає віртуальна реальність, що несе непередбачений вплив па людську психіку і непередбачені наслідки негативного плану.

Нарешті, під впливом науково-технічної революції всі народи втягуються до міжнародного поділу праці, взаємодії у вирішенні глобальних проблем, зокрема екологічної, освіти, тілесності, духовності тощо. Отже, соціальні на­слідки сучасного етапу науково-технічної революції можливо лише гуманізу­вати всією світовою спільністю, зробити гуманними відносини між людьми.

Глибшому аналізу суті суспільства, струк­тури і законів розвитку сприяє поняття сус­ пільні відносини. Проблема суспільних від­носин — основна. Багатоманітність відносин досліджували Платон і Арістотель, середньовічна патристика і мислителі ХУІІ-ХУІП стст., кла­сична німецька філософія і марксизм, сучасні філософи. В філософії розкривається суть діяльності людей, показується, що суспільні відно­сини - складна і багатопланова система. Спираючись на історико-філософський досвід, сучасна соціальна філософія вважає джерелом сус­пільних відносин людську життєдіяльність. Праця, втілена в її продуктах, з'єднує людей у єдине ціле, перетворює життєдіяльність у життєдіяль­ність суспільних істот. Суспільно-історичний процес - це сплав діяль­ності і суспільних відносин, де перетворюються, по-перше, навколишнє середовище (природа), по-друге, соціальні структури, по-третє, сама людина. Тобто діяльність і суспільні відносини пронизують усі сфери суспільства - економічну, політичну, соціальну, духовну, культурно-побутову. Люди вступають у стосунки під впливом своїх потреб і інте­ресів. Тому правомірно вважати, що відносини є індивідуальними, осо­бистими. А оскільки особа завжди включена в соціальну групу і певною мірою виражає інтереси групи, то відносини між індивідами водночас є і соціальними (суспільними) відносинами. Суспільні відносини - по­няття для визначення необхідної суспільної форми людської діяльності, перетворюють практичну діяльність людей у суспільно-історичну прак­тику. Практика об'єднує діяльність і суспільні відносини в єдине ціле, конкретно-історичний процес. Не протиставлення чи безоглядне ото­тожнення діяльності та суспільних відносин, а принцип єдності - непо­рушна методологічна настанова пізнання суспільства як системи.

На відміну від інших соціальних зв'язків, суспільні відносини завжди виступають як зв'язки між суб'єктами з приводу тих чи ін­ших предметів: матеріальних речей, ідей цінностей, моральних і пра­вових норм тощо. Формуються відповідні предметні суспільні відно­сини: матеріальні, духовні, ціннісні, морально-правові, естетичні, релігійні. Суб'єктами діяльності в історії суспільства є й окремі особи, і історичні спільності (сім'я, рід, класи, нації та ін.), стійкі об'єднання та інститути людей (держава, партії) і суспільство. Суспільними фор­мами їх діяльності є багатоманітні суспільні відносини. За ознакою суб'єкта діяльності суспільні відносини поділяються на сімейні (ро­динно-побутові), родові, класові, національні, міждержавні.