Сторінка
1
Багато наших сучасників уже вирішили для себе питання про життя на інших планетах. За підрахунками психологів, лише у Сполучених Штатах упродовж 90-их років минулого століття близько 900 тисяч чоловік виступили зі заявами про те, що вони були викрадені інопланетянами. Інопланетяни, хочу нагадати, почали нам з’являтися у масовому порядку лише з того часу, коли до них виник масовий інтерес, і лише у тих країнах, де цей інтерес мав місце. До відносно недавнього часу вразливим спостерігачам з’являлася переважно Пречиста Діва та інші святі; і вони теж ніколи не помилялися щодо місця, вибираючи головним чином католицькі країни, – немає повідомлень, щоб їх бачили, скажімо, у Кувейті; а інопланетяни, навпаки, рідко трапляються в Судані чи Новій Ґвінеї.
Тому-то вчені схильні відкидати подібні свідчення, залишаючи їх на відкуп психологам і психіатрам. Тим не менше, багато вчених і досі переконані, що наш випадок у Всесвіті не унікальний і що розумне життя повинно бути закономірною і типовою фазою його еволюції. Ученими в даному випадку рухає не просто ентузіазм сучасної масової культури, а фундаментальний науковий принцип, що отримав назву “принцип Коперника”.
Однак, останнім часом стали набирати силу і прямо протилежні погляди: розумне життя у Всесвіті в кращому випадку – виняткова рідкість, і цілком можливо, що ми з вами – взагалі єдині розумні, в міру наших можливостей, істоти в усьому величезному Космосі. Пов’язано це в першу чергу з так званим silentio universum, або мовчанням Всесвіту, яке ще не так давно називали по-іншому: мовчання Бога.
“Сам у Всесвіті” – так називається стаття Фреда Гірена, журналіста, що пише про проблеми науки, опублікована в американському журналі “First Things”, – назва, котра буквально перекладається як “Першооснови” або, більш вільно, “Вічні питання”. Часопис, який я сьогодні презентую, має цілком виразний профіль – католицький, хоча він орієнтований на широку й не обов’язково католицьку аудиторію. Втім, автор згаданої статті не порушує безпосередньо проблем релігії, одначе її публікація саме в такому журналі не позбавлена сенсу, як це побачимо далі.
Але повернімося до “принципу Коперника”, який лежить в основі впевнености багатьох сучасних учених у широкому розповсюдженні розумного життя у Всесвіті. Ось як він виглядає у викладі Фреда Гірена.
“Ніщо так не окрилює віру в позаземну свідомість, як “принцип Коперника”, ідея про те, що ми не займаємо привілейованого становища у Всесвіті. Багато хто вважає його необхідною аксіомою подальшого успіху наукової діяльности. Наука, кажуть нам, починається з припущення, що ми – типові, а не виняткові. Врешті-решт, ми не можемо науково вивчати щось таке , що існує в єдиному екземплярі. До того ж, як дає зрозуміти історія, Коперник започаткував невмолиму послідовність: найвидатніші мислителі світу припустили, а згодом довели, що Земля не є центром Всесвіту, що Сонце також не є центр, що наша Галактика теж не є центром і, нарешті, що ніякого центру взагалі немає.
Коперник дав нам теорію, необхідну для першого кроку, а Галілео довів її істинність. Айнштайн дав нам теорію, необхідну для останніх кроків, а Едвін Габбл, спостерігаючи далекі галактики, переконав увесь світ”. Едвін Габбл, про якого тут мовиться, – видатний американський астроном, який довів, що наша зоряна система, Галактика – одна з багатьох і що Всесвіт розширюється із усіх точок рівномірно й не має центру. Тим самим Габбл немов завершив революцію, розпочату Коперником. Коперник, як ми пам’ятаємо, поставив під сумнів споконвічну ідею про те, що наша планета є центром Всесвіту. У Коперника, а слідом за ним і в Габбла, мова йшла, звичайно ж, про геометричний центр, і прихильникам релігійних поглядів ніщо не заважало залишатися при думці, що за нами зберігається роль духовного центру. Але для науки це неприйнятне. Життя – природний етап еволюції Всесвіту, і тому воно не може бути унікальним.
У цьому плані типові погляди Роберта Джастров, провідного американського астронома, який вважає, що саме сьогодні ми, можливо, знаходимося на порозі Контакту. Річ у тім, що приблизно тридцять років тому на Землі розпочалося лавиноподібне зростання електронних комунікацій, передовсім телебачення і радіо. Тридцять років – достатній час для того, щоб ці сигнали були помічені розвиненими цивілізаціями у наших найближчих зоряних околицях, і щоб до нас дійшла їх відповідь.
Утім, упродовж усіх цих тридцяти років астрономи також не сиділи склавши руки. Пошуками розумного життя у Всесвіті ось уже 17 років займається інститут SETI у Каліфорнійському містечку Маунтин-В’ю. Абревіатура SETI означає “Пошуки позаземного розуму”. За допомогою системи радіотелескопів у всьому світі інститут веде постійне прослуховування найбільш відповідних зоряних кандидатур у радіусі двохсот світлових років. В обробці результатів цього прослуховування каліфонійським ученим сьогодні допомагають мільйони добровольців у всьому світі, виділяючи для цього певну частину робочого часу своїх персональних комп’ютерів. За кошти, пожертвувані одним із засновників компанії “Microsoft” Полом Алленом і одним з її керівників Найтеном Мірволдом, інститут створює так звану “телескопну систему Аллена”, котра дозволить зробити пошук іще більш чутливим і детальним.
Результати цієї багаторічної праці сьогодні можна охарактеризувати коротким і сумним словом: нульові.
А якщо повернутися до надій Роберта Джастроу і багатьох його колег, то не зовсім зрозуміло, чому наші розумні сусіди по галактиці повинні були чекати виходу в ефір таких шедеврів, як, скажімо, “Поле чудес” або “За склом”, щоб визнати нас рівними собі й повідомити про свою присутність. Судячи з усього, Джастров має на увазі космічні цивілізації, що досягли дещо вищого розвитку, ніж ми: вони спроможні вловити наші сигнали загального користування, але ми поки що можемо отримувати від них тільки такі, котрі призначені спеціально для нас.
Донедавна в наукових колах панував недоречний, як на теперішній погляд, ентузіазм з приводу гаданої багаточисельности братів по розуму: в самій лише Галактиці кількість планет з розумним життям оцінювалася на мільйони. За останні роки ряд астрономічних відкриттів змусив поставитися до цієї цифри з різким скептицизмом. Автори книги “Рідкісна земля” Пітер Ворд і Доналд Бравнлі доходять до висновку, що для виникнення життя, не кажучи вже про розум, планета і її Сонячна система повинна виконувати ряд жорстких умов, поєднання яких виглядає практично унікальним. У їх числі: розташування планети в поясі, де вода залишається в рідкому стані; і всередині поясу газових гігантів, щоб вони не збивали її з орбіти; наявність у неї велетенського і не знаного ніде за межами Землі супутника на зразок Місяця для стабілізації осі обертання; правильне розташування в Галактиці для наявности всіх потрібних будівельних матеріалів; особливий склад земної кори, правильний температурний цикл зірки і ще низку інших.
Завантажити реферат