Сторінка
1

Що таке категорії моральної свідомості?

Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка з даним аспектом дійсності має справу. Говорячи про категорії моральної свідомості, потрібно усвідомити, що вони – зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки.

Так, категорія добра, яка розглядається як цінність і провідна ідея моральної свідомості, що безпосередньо виводить її до проблем буття, проблем морального упорядження світу, визначає разом з тим і фундаментальну внутрішню форму діяння самої цієї свідомості. Для того, щоб серйозно ставитися до своїх обов’язків, прагнути до реалізації добра, шукати можливість зробити свій внесок у розвиток позитивних начал зовнішнього буття, людина передусім має бути впевненою, що ці позитивні начала справді-таки існують, має бути переконаною у благості буття загалом; в іншому разі її життєве завдання могло б бути зведене до примітивного егоїстичного самоствердження. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов’язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування. Адже мало тільки бажати добра – добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, - мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро – так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Але щоб скласти повніше, детальніше уявлення про добро як фундаментальну категорію моральної свідомості потрібно врахувати й категоріальну специфіку його одвічного антагоніста – морального зла.

Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб’єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло – це зло, яке людина обирає, обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин.

Добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Ще Гегель у „Філософії права” підкреслював „необхідність зла” як принципу суб’єктивної індивідуальності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку. Така „необхідність зла” не означає, що потрібно його спеціального вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не вистачить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.

Не менше значення, ніж категорії добра і зла, має наступна пара категорій моральної свідомості – категорії сенсу життя і ставлення до смерті. Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, ставити собі питання про своє місце та призначення у світі й, по-друге в залежності від відповіді на це питання, обирати з-поміж можливих варіантів власний життєвий шлях. Традиційна філософська проблема сенсу людського життя, як і пов’язана з нею проблема ставлення до смерті, закладена в самій специфіці людського способу буття.

Пошуки сенсу власного існування – неодмінна духовна турбота кожної людської особистості. І, являючи собою істоту суспільну, людська особистість не може будувати своє життя, не враховуючи спрямованого на неї погляду „інших” – рівнопорядкових з нею людських суб’єктів. Вільно чи мимовільно, свідомо чи неусвідомлено кожен з нас прагне до того, щоб наше життя набувало осмисленості для наших партнерів по спілкуванню, - інакше ми не тільки залишимося самотніми, а й узагалі не зможемо реалізувати себе як особистість. Саме це спонукає морально розвинуту особистість знову й знову шукати і знаходити, творити і відкривати наново сенс власного буття.

Та навіть за наймудрішого способу життя, реальної безмежності посування вперед нам у нашому індивідуальному бутті не дано. Адже буття кожного з нас має початок і кінець; кожен так чи інакше пам’ятає про неминучість власної смерті й, здебільшого, має гіркий досвід переживання смерті інших, близьких йому людей – друзів, рідних, коханих. Уже це одне здатне спонукати до роздумів про те, в чому сенс нашої, такої нетривалої, присутності на цьому світі. Тому потрібно дбати про осмисленість нашого життя, вносячи у нього ті чи інші цінності, але насамперед його, це життя, потрібно витримати, не загубити, не дати йому вислизнути в безодню небуття.

Категорія обов’язку фіксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно до його становища й ситуації, в якій він перебуває в даний момент. Іншими словами, вона позначає таке моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання. Ще інакше: ми повинні відчувати свою суб’єктивну причетність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних наших цілеспрямованих зусиль воно, можливо, ніколи й не буде здійснене. Важливо відрізняти осмислення в категорії обов’язку різноманітних суспільних, професійних і т.п. вимог до людини від того, що становить невід’ємний зміст морального обов’язку як такого. Трапляється, що між морально санкціонованими суспільними вимогами до особистості та її власне моральним обов’язком визрівають суперечності, конфлікти, розв’язати які може лише сама ж дана особистість як відповідальний суб’єкт морального вибору й рішення.