Сторінка
2

Що таке категорії моральної свідомості?

Категорія відповідальності тісно пов’язана з уявленням про свободу людину. Не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки: вони поставили б або як вираження якоїсь чужої волі, провідником і знаряддям якої виявилася дана особа, або ж як результат сліпого випадку, прояв байдужої гри природних сил. Серед чинників, які потрібно враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральною відповідальністю, - повнота обізнаності з реальними обставинами даного поведінкового акту, можливість їхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб’єкта, його здатність до відповідної дії, ймовірність бажаних і небажаних результатів останньої, актуальність варіантів поведінки тощо. Моральна відповідальність є невіддільною від гідності, осмисленості й індивідуальної неповторності людського буття. Тож виявляючи здатність по-справжньому відповідально ставитися до своїх моральних проблем, особистість засвідчує тим самим і свою причетність до перелічених духовних якостей буття людини – його гідності, осмисленості, індивідуальної неповторності. Своєрідне смислове поле, в якому нагромаджується потенціал моральної відповідальності, має два виміри, дві вісі координат, що визначаються тим, за що відповідає людина – і перед ким вона відповідає. Перш за все людина відповідає перед собою, тобто головним суддею для моральної людини є її власне сумління, адже страх перед зовнішнім покаранням не може бути джерелом моральної поведінки. Щодо другої вісі координат слід відмітити, що в сьогоднішній час кожна людина справді мусить і здатна взяти на себе відповідальність за свої вчинки, зокрема, за виживання свого роду й за продовження життя на планеті Земля, - адже її технічний і науковий потенціал став чинником справді планетарного масштабу, й від того, як його буде скеровано, залежить подальша доля цивілізації й життя.

Справедливість фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людьми свого обов’язку. На відміну від вищезгаданих категорій, ця категорія передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими й належить установити етичну відповідність; так, справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину – кара, правам – обов’язки й т.п. Стосовно до міжлюдських стосунків і суспільного життя загалом справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми. Видатний український філософ Г.Сковорода свого часу висловив глибоку ідею „нерівної рівності”: всі люди рівні, але саме тому, що кожен має віднайти свій, властивий тільки йому спосіб скласти подяку за дари буття, реалізувати себе в саме для нього призначеній галузі. Така діалектика рівності і нерівності, уявлення про яку на сьогодні аж ніяк не застаріло, передбачає відповідне поєднання зрівняльних і більш тонких, вибіркових засад у загальному моральному ставленні до людини – тільки в такому поєднанні й реалізується справжня справедливість.

Ще одна категорія моральної свідомості – це щастя. Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя посідала в ній одне з центральних місць. За більш ніж дві тисячі років було висловлено безліч поглядів на природу людського щастя. Підсумовуючи їхні основні типи, сучасний польський філософ Вл. Татаркевич вказує на чотири визначальні підходи, відповідно до яких щастя постає, по-перше, як щось цілком об’єктивне – щаслива доля, успіх у якійсь справі, життєвий талан тощо, по-друге, як суто внутрішній, психологічний стан інтенсивної радості, захвату, блаженства, по-третє – у загальнофілософському своєму аспекті щастя найчастіше осмислюється як володіння вищими благами життя й по-четверте, воно виступає як суб’єктивна моральна реакція на володіння цими благами, що знаходить вияв у повному задоволенні від життя загалом. Все сказане засвідчує досить складну смислову структуру етичного поняття щастя. Адже розсудлива людина не може зовсім залишити поза увагою проблему досягнення щастя – для своїх ближніх, своєї родини, себе самого. Та й будь-яке цивілізоване суспільство має дбати, звичайно ж, не про насильне ощасливлення мас, але про те, щоб якомога більшою мірою забезпечити для своїх членів ті основні об’єктивні компоненти, які допомагають робити людське життя щасливим.