Сторінка
3
Фізики-теоретики, як, скажімо, Стівен Гокінґ витратили немало енергії на пошуки належного пояснення численних антропічних “збігів”, бачачи червону ганчірку в кожному порушенні “принципу Коперника”. Але ж, вочевидь, повинні бути більш глибокі причини переваги одного принципу над іншим. Сподіваючись їх пізнати, я спитав самого Стівена Гокінґа, що йому найбільше не подобається в “антропічному принципі”? “Людський рід надто незначний, – сказав він мені. – Мені важко повірити, що цілий Всесвіт є необхідною умовою для нашого існування”. Можливо, в тім-то й річ – у фундаментальній відсутности у нього віри в нашу значимість. Ця невіра типова для більшости спеціалістів з природничих наук: “Чому це ми такі важливі? Навіщо витрачати на нас весь цей простір?”
Фред Гірен – автор книги під назвою “Покажіть мені Бога”, із цього, можливо, слід було б почати, хоча це зашкодило б певній детективності сюжету. Книга являє собою збірник інтерв’ю з провідними вченими з приводу їх ставлення до релігії, і розглянута стаття цілком доречна в релігійному журналі, хоча вона ніде не наштовхує нас на думку про неминучість і необхідність релігії прямо – радше опосередковано.
Ідея релігії, а точніше – абсолютного розуму, який лежить у витоках Всесвіту, і спроєктував його до найменших дрібниць заради виникнення розумного життя, викликає у більшости вчених неприязнь. Наука воліє мати справу з гіпотезами, що піддаються перевірці і спростуванню, а гіпотеза Бога такою не є. З погляду ученого, вона заводить нас у порочне коло: якщо Бог створив Усесвіт, то хто створив самого Бога? А якщо Бог існував вічно, то чому б не припустити, що й сам Всесвіт теж існує вічно, від одного “великого вибуху” до іншого, або паралельно з іншими, або один всередині іншого, як бульбашки?
Саме тому багато вчених уникає гіпотез, що наводять на думку про релігію, навіть при їх науковій досконалості. Один із провідних астрофізиків сучасности, недавно спочилий Фред Гойл, все життя не любив теорії “великого вибуху” через наявний у ній натяк на біблійне створення світу, хоча сам термін “великий вибух” придумав саме він. Гойл віддавав перевагу власній теорії “стійкого стану” вічного Всесвіту, в котрої сьогодні практично не залишилося прихильників. За словами Гірена, автор рецензії на книгу “Рідкісна земля” в газеті “Chicago Tribune” завершив її закликом тим паче піклуватися один про одного і про планету, що ми, судячи з усього, унікальні у Всесвіті, а то й єдині. Але подібна мораль аж ніяк не випливає з наукової книги. Людині, яка раптом внаслідок якихось фантастичних обставин опиниться в цілком обезлюдненому універмазі, навряд чи прийде в голову невсипно про нього піклуватися в силу його унікальности і неповторности. Швидше за все, вона просто пуститься берега.
Автори на зразок Фреда Гірена в кінцевому результаті намагаються хитрістю заманити нас на інший берег, куди з науки, за визначенням, немає мосту. Мовчання Всесвіту і мовчання Бога – це все-таки різні речі: мовчать вони, можливо, й однаково, але для зовсім різних авдиторій.
В.Рубцов — кандидат філософських наук, академік Академії космонавтики ім. К.Ціолковського (Росія). Його дисертацію було присвячено філософсько-методологічним аспектам контакту з позаземними цивілізаціями. Автор книжок «Проблема позаземних цивілізацій», Кишинів, 1984 р. (у співавторстві з А.Урсулом), «НЛО й сучасна наука», Москва, «Наука», 1991 р. (у співавторстві з Ю.Платовим). Один зі співавторів збірки «50 років НЛО», Великобританія, 1999 р.
…24 червня 1947 року американський бізнесмен К.Арнольд, пролітаючи на своєму літаку неподалік гори Рейнір у штаті Вашингтон, помітив у небі дев’ять дивних об’єктів. Вісім із них були пласкими дисками, що виблискували в сонячних променях. Їхній рух, за словами очевидця, був дуже дивним, «подібно до блюдця, що ковзає по поверхні води». Арнольд, досвідчений льотчик, визначив їхню приблизну швидкість — 2600 км на годину.
Приземлившись, він розповів про побачене працівникам аеропорту. Історією зацікавилися журналісти, її широко висвітлювала преса. Та позаяк реальних слідів «літаючих блюдець» виявити не вдалося, подібні повідомлення від інших спостерігачів зустріли глузуваннями. Спостереження НЛО віднесли до розряду «національної масової істерії», а сам Арнольд здобув в очах багатьох американців репутацію брехуна й божевільного. Проте до кінця життя він стояв на своєму: «Нехай мене називають .обманщиком, я ні на хвилину не засумніваюся в тому, що бачив».
Вищеописаний випадок послужив початком полеміки в США, а потім і в інших країнах, про дивні об’єкти в небі, які, коли судити з літописів, легенд, інших джерел минулого, спостерігалися зі стародавніх часів. Правда, у різні часи їх називали по-різному — небесні знамення, небесні перлини, літаючі тарілки, нерозпізнані літаючі об’єкти, аномальні атмосферні явища . Але суть не змінювалася. У небі над головами очевидців з’являлися незвичайні рухомі утворення не схожі ні на що земне.
Після випадку з Арнольдом різноманітні наукові й аматорські організації почали збирати свідчення. Так, учасники американського дослідного проекту «Синя книга» лише за місяць 1951 року одержали 326 таких повідомлень. До речі, сам термін НЛО замість «літаючих тарілок» (англійською UFO) запропонував саме керівник цього проекту Е.Руппельт. Цікаво, що залежно від ситуації у світі, кожній новій «хвилі» спостережень НЛО давали нові пояснення: міражі, атмосферні явища, оптичні ілюзії, таємні винаходи супротивника, позаземні апарати.
Завантажити реферат