Сторінка
4

Проблема існування розумних світів та дослідження НЛО

Досліджувати ці об’єкти було складно, бо відправною точкою для аналізу були не вони самі, а суб’єктивні показання очевидців. Масиви даних містили інформацію настільки різного ступеня достовірності та якості спостереження, що були всі підстави вважати значну їх частину «шумом» або «сміттям». І все-таки в середині шістдесятих років керівництво ВПС США вирішило залучити до досліджень учених, котрі розставили б усі крапки над «і». Керівником теми «Наукове дослідження нерозпізнаних літаючих об’єктів» із фінансуванням майже в півмільйона доларів став авторитетний американський фізик Е.Кондон.

Два роки комісія вивчала одержані повідомлення. Основний висновок її звіту проголошував: «НЛО не загрожують національній безпеці США і не є космічними кораблями позаземних цивілізацій. …протягом 21 року вивчення НЛО не отримано нічого, що могло б збагатити науку. …вивчення доступної нам інформації змушує нас дійти висновку, що подальші широкі дослідження НЛО, найімовірніше, не можуть бути виправдані надією на розвиток науки».

Крапка? Ні. Робота комісії Кондона задовольнила далеко не всіх. Коли через кілька років членів Американського астрономічного товариства запитали: «Чи заслуговує проблема НЛО серйозного вивчення?», 23% з півтори тисячі опитаних відповіли «так!». Ще 30% — «імовірно», 27% — «не виключено». А 62 астрономи описали свої власні спостереження НЛО! Відтоді й досі для вивчення цієї проблеми ще не раз утворювали центри й комісії, проекти й комітети, проходили симпозіуми й конференції в різних країнах світу.

Первинну класифікацію НЛО зробив Дж.А.Гайнек, який протягом двадцяти років був консультантом американських ВПС із проблеми НЛО. Він умовно розділив усі спостереження на дві групи — «близькі», коли об’єкт на відстані менше 150 метрів від спостерігача, і «далекі». «Далекі» поділяються на три групи: «Денні диски», типу бачених Миколою Реріхом у Гімалаях, «Нічні вогні», що спостерігалися зокрема 1981 року в долині Хессдален у Норвегії, та радарно-візуальні спостереження, приміром, проліт світних об’єктів над рівнинами Східної Англії 1956 року, зафіксований трьома різними радіолокаторами військово-повітряної бази неподалік Лейкенхіта.

Проте серед широкої публіки найпопулярнішими стали розповіді про контакти з «пілотами» НЛО — «зеленими чоловічками», велетнями у сріблистих скафандрах тощо. У США є навіть так звані групи підтримки «контактерів». Однак ані дещиці нового знання «контактери» так і не дали. До найменш надійних даних слід віднести й чутки про те, що американські військові мають у своєму розпорядженні цілі або зруйновані при падінні нерозпізнані літаючі об’єкти, а також тіла гуманоїдів.

Американський учений Жак Валле поставив у центр своїх досліджень статистичну обробку повідомлень про НЛО. Йому вдалося виявити певні закономірності в розподілі кількості повідомлень залежно від часу доби, щільності населення, соціально-демографічних характеристик очевидців тощо. Скажімо, з урахуванням потенційної кількості спостерігачів піків спостережень припадає на четверту годину ранку. Робляться також спроби використовувати для досліджень комп’ютерні розпізнавальні програми.

Нині є кілька гіпотез. Перша, так звана природна, пояснює феномен НЛО як комплекс фізичних явищ: оптичних і, можливо, плазмових. Суб’єктивістська описує його як сучасний міф, тобто як обман зору, помножений на реалії космічної епохи. Штучна стверджує, що НЛО — це літальні апарати, земні чи позаземні. Прихильники останньої, об’єктивістської, до котрих належить і Володимир Рубцов, збирають інформацію про аномальні явища відособлено від теоретичних концепцій. На його думку, аби з’ясувати істину, потрібно поступово пояснювати й вичленовувати різні класи повідомлень.

Своєрідним результатом усіх цих досліджень стала книжка «П’ятдесят років феномена НЛО», випущена в Англії та перевидана в Австралії і Японії. Вона, написана фахівцями різних країн із найрізноманітніших позицій, охоплює різні аспекти проблеми. Є тут і стаття В.Рубцова, що називається «Радянська уфологія в людському ракурсі». Як відомо, за часів СРСР тема НЛО мала відтінок певного інтелектуального дисидентства.

Отже, що дала нам піввікова історія наукових (і не зовсім наукових) досліджень (і псевдодосліджень) фахівців (і ентузіастів)? По-перше, масив із сотень тисяч неоднорідних емпіричних даних із більш як 130 країн світу, який, за деякими оцінками, становить від 1 до 10% усіх спостережень. Тут є описи, підтверджені даними радарів, а також фото-, кіно- й відеоматеріали. По-друге, той факт, що проблему, по суті, ще навіть не поставлено відповідно до її природи — у єдності її фізичного, соціального та психологічного аспектів.

Ситуація, на думку В.Рубцова, може змінитися тільки якщо зросте кількість випадків із реальними фізичними наслідками для людства. Або наша космічна техніка «наштовхнеться» на цей феномен у процесі свого функціонування.

Проблема викликає інтерес

Ю.Платов — кандидат фізико-математичних наук, провідний науковий працівник інституту земного магнетизму, іоносфери й поширення радіохвиль Російської академії наук (ІЗМІРАН). У 1978—96 роках був заступником голови експертної групи АН з питань аномальних явищ, брав участь в організації аналізу цих явищ.

«Жителі Петрозаводська стали свідками незвичайного природного явища. 20 вересня близько четвертої години ранку на темному небі раптом спалахнула величезна «зірка», що імпульсно посилала на Землю снопи світла. Ця «зірка» повільно рухалася до Петрозаводська і, розлігшись над ним у вигляді величезної «медузи», повисла, осипаючи місто безліччю тонесеньких променевих цівочок, які справляли враження зливи». Так виглядав опис феномена, надрукований 23 вересня 1977 року в «Известиях».