Сторінка
7

Суспільство

Засоби виробництва також складні за структурою. Це засоби пра­ці, що включають: знаряддя праці, якими людина безпосередньо впли­ває на природу, та умови праці - виробничі приміщення, склади, транспорт тощо. До складу продуктивних сил входить предмет пра­ці - природний матеріал, що підлягає обробці, земля, корисні копа­лини, метал тощо. Сукупність засобів та предметів праці утворює засоби виробництва. У структурі продуктивних сил є і жива праця (праця трудівників), і уречевлена праця (система засобів виробниц­тва). Ці компоненти взаємозв'язані. Недооцінка чи перебільшення ролі будь-якого з них приводить до тяжких наслідків. Особливо трагічними наслідками закінчується абсолютизація техніки і недо­оцінка людини, її виховання, освіти, духовної культури, соціальної сфери. Продуктивні сили, як змістовна сторона способу виробниц­тва, є інструментом впливу суспільства на природу, показником сту­пеня оволодіння людиною силами природи.

Другу сторону способу виробництва становлять виробничі відносини. Це особливий тип відносин, що виникає в процесі матеріаль­ного виробництва. Саме виробничі відносини визначають систему суспільної організації діяльності. Під виробничими відносинами розу­міють: по-перше, соціальну форму суспільного виробництва і, по-дру­ге, засіб впливу людей один на одного. Інакше кажучи, це відносини, стосунки між людьми, їх специфіка полягає в тому, що виробничі відносини, є відносинами між людьми з приводу засобів виробниц­тва (предмети праці, знаряддя праці, засоби праці) і продуктів пра­ці, їх третя особливість: виробничі відносини матеріальні, оскільки складаються у сфері матеріального виробництва об'єктивно, поза і незалежно від волі і свідомості людей. Це не означає, що люди всту­пають у суспільні виробничі відносини несвідомо. Вступати у вироб­ничі відносини людей спонукають об'єктивні умови, незалежні від свідомості, волі людей обставини, що склалися у суспільстві. Серед таких умов вирішальними є рівень і характер розвитку продуктив­них сил, що люди, народжуючись, отримують у готовому вигляді. Продуктивні сили вимагають саме такої, а не іншої форми виробни­чих відносин. Існують чотири види виробничих відносин: відносини з приводу безпосереднього виробництва; відносини з приводу розпо­ділу; відносини з приводу обміну; відносини з приводу споживання.

У чому виявляється специфіка виробничих відносин як відносин з приводу речей? У то­му, що виробничі відносини виникають лише тоді, коли виробник об'єднується зі знаряддями праці, взагалі із засобами виробництва. Без такого об'єднання не може початися виробничий процес. Ви­робник швидше за все може безпосередньо об'єднатися з засобами виробництва в тому випадку, коли виробничі засоби є його власністю. Коли ж виробничі засоби належать іншим людям, тоді це поєд­нання залежить від волі їх власника. Отже, люди вступають у ви­робничі відносини в залежності від форми власності. Відносини з при­воду власності на засоби виробництва визначають характер усіх видів виробничих відносин. В історії суспільства відомі форми власності: особиста, групова, приватна, державна, суспільна. І кожна впливає на організацію виробництва і на весь спектр суспільних відносин.

Аналіз сучасних соціальних структур пока­зує, що продуктивні сили успішно розвива­ються лише тоді, коли їх рівню розвитку і ха­рактеру відповідають адекватні виробничі відносини. Така законо­мірність діє постійно. Але виробничі відносини не завжди відпові­дають продуктивним силам, їх вимогам. Чому? Тому, що продуктивні сили, як зміст суспільного виробництва, розвиваються безперервно: справа в тому, що найважливіший елемент продуктивних сил - лю­дина постійно прагне задовольняти дві потреби - полегшувати працю і підвищувати її продуктивність. Людина безперервно удосконалює і створює нові знаряддя праці, технологію виробництва. Від примі­тивного кам'яного рубила людина прийшла до сучасних автоматич­них знарядь праці - роботів і робототехніки. Для роботи з новими знаряддями праці необхідні знання, уміння і навички їх застосування. Ось чому йде процес постійного удосконалення всіх елементів про­дуктивних сил, аж до того, що знання стають науковими, а наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу.

У середині XX ст. відбувається науково-технічна революція, що перетворила увесь виробничий процес і саму людину. Нові продук­тивні сили вимагають нових виробничих відносин. Але продуктивні сили залежать від відносин власності. А відносини власності, як свід­чить історія, не змінюються швидко. Тому виникає невідповідність, між продуктивними силами, що пішли вперед, і відсталими у розвит­ку виробничими відносинами. Застарілі виробничі відносини стримують розвиток нових продуктивних сил. Виникають суперечності між продуктивними силами та виробничими відносинами, а потім конфліку між ними, що розв'язується шляхом заміни застарілих виробничих відносин новими. А оскільки носіями виробничих відносин є люди з їх інтересами власності, а власники чинять опір зміні форм власності, заміні застарілих виробничих відносин новими, то виника­ють соціальні конфлікти. Соціальні конфлікти ведуть до перевороту спочатку на виробництві, а потім у всьому суспільстві, що називаєть­ся соціальною революцією. Соціальні революції розв'язують соціаль­ні конфлікти. Нові виробничі відносини відкривають простір для роз­витку продуктивних сил, прогресивного функціонування суспільного виробництва. Відбувається зміна рабовласництва феодалізмом, фео­далізму капіталізмом, капіталізму більш прогресивним устроєм тощо. Порівняно з феодальними капіталістичні приватновласницькі вироб­ничі відносини є прогресивнішими. У ХІХ-ХХ стст. капіталістичні відносини стали панівними. Існує і друга закономірність взаємозв'яз­ку продуктивних сил і виробничих відносин: активний зворотний вплив виробничих відносин на продуктивні сили суспільства. Цей вплив подвійний: по-перше, коли виробничі відносини відповідають характе­ру та рівню розвитку продуктивних сил, їх потребам, тоді виробничі відносини справляють позитивний вплив на розвиток продуктивних сил, є їх рушієм і суспільства; по-друге, коли ж виробничі відносини старіють, перестають відповідати продуктивним силам, відстають від них, тоді виробничі відносини стають гальмом розвитку продуктив­них сил і суспільства. У закономірностях способу виробництва вирі­шальна роль належить соціальній діяльності людини, що створює і продуктивні сили, і виробничі відносини, і саму людину, весь світ соціального буття. Це дуже важливо враховувати, аналізуючи суспіль­ство за умов сучасної науково-технічної революції.

Науково-технічна революція - результат тривалої еволюції науки і техніки, суспіль­ного виробництва. Ще у XVIII ст. науково- технічний прогрес, об'єднавши наукову й тех­нічну думки, забезпечив розвиток механічного, машинного виробниц­тва, що відкривало практично необмежені можливості для технологіч­ного застосування науки. На рубежі ХІХ-ХХ стст. необмежені можливості науки привели до створення передумов науково-технічної революції: по-перше, природничо-наукові передумови почали складати­ся з відкриття електрона, радію, перетворення хімічних елементів, ство­рення теорії відносності, квантової теорії, що означало проникнення у мікросвіт та у світ велетенських швидкостей. Стався переворот і в фі­лософських поглядах на матерію та наукову картину світу; по-друге, під впливом використання електрики, радіо, атомного ядра об'єдну­ються зусилля науки, промислового виробництва у масштабах держа­ви, що стало матеріально-технічною передумовою науково-технічної революції; по-третє, створюються і соціальні передумови: утверджен­ня соціального, економічного, воєнно-політичного лідерства найбіль­ших держав світу. За таких умов з середини XX ст. науково-технічний прогрес перейшов до якісно нового етапу, що називається науково-технічною революцією. Науково-технічна революція - докорінний пе­реворот у продуктивних силах суспільства: науці, техніці, людині. Рево­люція в науці (в тому числі в природознавстві, технічних та суспільно-гуманітарних) полягає в тому, що наука стала безпосере­дньою продуктивною силою. Революція у техніці полягає у переході від механізації виробництва до автоматизації, комп'ютеризації та інфор­матизації. Техніка та наука сплелися у таку нову єдність, цілісність, в якій техніка дедалі більше опосередковується логічно, а логіка - тех­нологічно. Техніка набуває наукового характеру і стає базою розвитку науки. У такому сплетінні докорінно змінюється людина як головна продуктивна сила, стає науково-мислячим організатором і керуючим виробничими процесами. Внаслідок науково-технічної революції в про­дуктивних силах сталася революція у всьому суспільному виробниц­тві: з простого процесу праці виробництво стає технологією застосу­вання науки. Почалась технологічна епоха, що справляє вирішальний вплив на розвиток всього суспільного життя (Вальтер Ціммерлі).