Сторінка
12

Суспільство

Плідною є доктрина методологічного індивідуалізму, що визнає вирішальну роль кожного індивіда суспільства, протистоїть концеп­ції провідної ролі видатної особи і концепції, за якою вирішальна роль належить «долі народу», «духові епохи», «духові нації» тощо. Карл Поппер визначає, що методологічний індивідуалізм — незаперечна доктрина, з якою всяке колективне явище належить розуміти як результат дій, взаємодій, сподівань і думок окремих людей і як результат створених ними традицій. Лев Толстой у «Війні і мирі» показав мізерність усіх дій і рішень Наполеона, Олександра Кутузова та інших великих лідерів 1812 року перед логікою подій. Лев Толстой справедливо вказує на велике значення рішень і дій числен­них невідомих індивідів, які брали участь у борні, спалили Москву і придумали партизанський спосіб боротьби. Але письменник переко­наний, що за численними діями окремих людей криється наперед визначеність історичних подій, що можна назвати долею народу, іс­торичними законами. Лев Толстой майстерно поєднав методологіч­ний індивідуалізм з колективізмом.

Різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продук­тивні сили, спосіб виробництва та обміну, поділ праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеаль­ні мотиви тощо - все це соціальна філософія вважає рушійними силами розвитку суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства тісно переплітаються з об'єктивними та суб'єктивними факторами історії, з діяльністю людей, з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним визначенням з комплексом всіх фак­торів, що визначають розвиток: функціонування суспільства. Діяль­ність людей виступає рушійною силою розвитку суспільства, адже історія більшості людей, тобто діяльність індивідів, соціальних спіль­ностей, народів тощо є історією життя і функціонування суспіль­ства. Адже в людській діяльності - усі закони суспільного розвитку, вся логіка процесу суспільного розвитку. Суспільство - це діяль­ність, творчість людей.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини? Рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної спільності (соціальної верстви, професійної групи, покоління тощо), суспільства як соціальної систе­ми, кожного соціального інституту, що функціонує в тому чи іншому суспільстві (держава та її владні структури, різні системи та соці­альні інститути), соціальні спільності людей (сім'я, рід, плем'я тощо) виступає інтерес. Інтерес є реальним фактором соціальних дій, по­дій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних спільностей. Умовами жит­тя людей, їх спільностей, місцем і роллю в системі суспільних відно­син визначається і сам зміст інтересу. Адже інтерес, за висловом Клода Гельвеція, є всесильним чарівником, який змінює вигляд будь-якого предмета, бо якщо світ фізичний підпорядкований закону руху, то світ духовний не менше підпорядкований закону інтересу. Єдиним мотивом людської діяльності, підкреслював Поль Гольбах, є інтерес. Філософи Іммануїл Кант і Георг Гегель інтерес зв'язували з різно­манітними формами діяльності людей відзначали конструктивно-твор­чу роль інтересу в суспільному розвитку, бо інтерес - стимул - реакція на стимул - мотив дії - сама дія.

Залежність безпосередньої життєдіяльності людини від соціаль­них умов життя виражається в інтересі. Зміст інтересу також визначається тим, в якій мірі соціальні умови життя забезпечують потреби людини. Якщо суспільний лад задовольняє потреби, людина зацікавле­на в його зміцненні, якщо ж ні - у руйнуванні. Інтерес існує об'єктивно, незалежно від того, усвідомлений чи ні. Усвідомлення інтересу перетво­рює його на спонукальну силу діяльності. На основі інтересу людина, група, клас вступають у суспільні відносини з іншими людьми. Нареш­ті, усвідомлюючи інтереси, людина (спільність) перетворюється на суб'­єкт діяльності і як суб'єкт належить до об'єкта своєї діяльності: оцінює соціальні можливості задоволення потреб. Інтерес формує суб'єктивні ставлення людини до світу, його світобачення, що виражається в меті. Мета - результат усвідомлення інтересу та об'єктивної дійсності - стає спонукальним імпульсом діяльності людини як рушійної сили.

Поняття суб'єкта суспільного розвитку фор­мувалося протягом тисячоліть. Давні мис­лителі вважали суб'єктом видатних держав­них діячів. Релігійна філософія під суб'єктом розуміє Бога. Георг Гегель - Світовий Розум. Марксистська філософія - живих людей, що створюють матеріальні та духовні блага, продовжують рід, ство­рюють суспільні інститути тощо. Сучасна соціальна філософія вва­жає важливішим суб'єктом суспільства - окремого індивіда. Саме з кон­кретних потреб, інтересів і мети соціальних індивідів сплавляються потреби, інтереси і мета суспільства. Об'єднуючись за інтересами, ок­ремі індивіди вступають в інтеракції, формують свою особистість, со­ціальну активність. Такі спільності індивідів як сім'я, рід, плем'я, на­родність, нація також є суб'єктами історичного процесу. Індивід, як складова соціальних спільностей, має свою якість і не розчиняєть­ся у спільностях. Усі ці суб'єкти є водночас рушійними силами істо­рії. Роль же видатних осіб оцінюється неоднозначне: Бертран Рассел вбачає в їх діяльності вирішальний фактор історичного процесу. Габріель Моно віддає перевагу еволюції економічних умов та соціальних установ. Істина ж — на їх межі в єдності природно-соціальних умов, суспільних потреб і якостей конкретної особистості. Саме їх сплетін­ня і породжує видатних історичних осіб як суб'єктів історії.

Значна роль у визначенні суб'єктів розвитку суспільства нале­жить поняттю соціальна група, що відображає сукупність людей, об'єд­наних спільними інтересами, спільною справою, діяльністю тощо. До малих соціальних груп належить сім'я, первісні виробничі об'єд­нання, учнівські групи, військові підрозділи тощо, що формують особистість. Середні групи - колективи заводів, фабрик, установ, закладів, мешканці села. Великі соціальні спільності - рід, плем'я, народність, нація, верстви, страти, класи, об'єднані корінними інте­ресами і є вагомими суб'єктами історії. Історичний досвід міжкласових стосунків потребує глибокого осмислення. Особливої уваги зас­луговує поняття інтелігенція, зміст якого істотно змінився - від прошарку між класами в радянський період до істотної рушійної си­ли, суб'єкта суспільного розвитку. Важливу роль суб'єкта суспільства відіграє рід, який регулює шлюбні стосунки, забезпечує рівність чле­нів роду та інші корінні питання людей. Ці функції створили умови для об'єднання кількох родів у плем'я. Функціонування спільної еко­номіки, єдиної мови, культури, традицій роблять плем'я відчутним суб'єктом і рушійною силою історичного процесу. На руїнах родо­племінних стосунків виникають народності та класи. Уже те, що народність виникає з потреби збереження спільності людей та їх тра­дицій у єдиному соціокультурному середовищі, у спілкуванні єдиною мовою, збереження єдиної ментальності людей - свідчить про фун­даментальну роль народності як суб'єкта суспільного розвитку. На­родність несе в згорнутому способі всі ознаки нації: проживання на спільній території, єдину мову, спільний психічний склад, провідну ментальність, економічні зв'язки, які, взаємодіючи між собою, спри­яють формуванню нації. Існують різні концепції нації як суб'єкта історії. Найпоширенішою є марксистська концепція, що вважає на­цію соціальну спільність людей зі спільною територією, економі­кою, мовою, культурою, особливостями характеру. Поширюється ет­нічна концепція нації, де акцентується її природне походження: нація - етнос є біофізичною реальністю, втіленою у соціальну форму, її суть є енергія живої речовини, що сформувалася під впливом енергії Сон­ця, радіоактивної енергії Землі і енергії Космосу. Сукупність енер­гетичних потоків зумовлює однакову вібрацію біотоків у певній ці­лісності людей. Так виникають своєрідні соціальні групи, з яких формуються етноси, а з етносів - суперетноснація. Ця позиція Льва Гумільова приваблива і має підстави, але принижує роль діяльності людей, соціально-політичні та культурні основи нації, які лежать в соціологічній концепції нації. Обидві концепції слушні. Адже на­ція - це спільність людей, що формується на органічній єдності те­риторії, етнічного складу, (самосвідомості, мови, історії, традицій), економіки, культури, психології. В Україні популярна концепція по­літичної нації, що формується переважно на основі спільності полі­тичних інтересів.