Сторінка
1
ПЛАН
Вступ
1. Пророк Заратустра – міф чи реальність
2. Авеста як священна книга зороастрійців
та літературний здобуток іраномовних народів
3. Дуалістичне розуміння двох першоначал – добра і зла
4. Пантеон богів у релігії Авести
Висновок
Вступ
Заратустра (грец. Зороастр) (між 10 і сер. 6 ст. до Р. X.) — пророк і реформатор древньоіранської. релігії, яка одержала назву зороастризм.
У своїй основі вчення Заратустри близьке моністичному релігійному віруванню з єдиним верховним божеством Ахурамаздою (Ормуздом) — добрим духом, якому згодом як злий дух протиставляється Анхра-Майнью (Аріман).
На стороні першого знаходяться шість добрих духів (геніїв) — правдивість, благі думки, мудрість, влада, здоров'я і довговічність, на стороні ж Арімана — гнів і неправда.
Завдання людини, по думці Заратустри, полягає в тому, щоб сприяти Ахурамазді в боротьбі з Анхра-Манью. Пророк виклав своє вчення у священному писанні, «Авесті». Переказ приписує йому авторство всіх книг «Авести», однак лінгвістичні дані і зміст книг вказують, що лише деякі частини з них написані приблизно в один час.
Зороастризму властиве вчення про страшний суд, про потойбічне життя, про кінець світу внаслідок космічної катастрофи, в якій грішники з їх покровителями загинуть, а праведники — послідовники доброго божества — з допомогою Митри воскреснуть і очистяться вогнем. Зороастризму властивий також культ вогню. На його честь будувалися храми. Дуже специфічний і обряд захоронення: тіло небіжчика вміщують на спеціальних "вежах мовчання" на розтерзання хижим птахам, тому що вважалося, що кремація і поховання у землю або воду споганює їх. Як і будь-яка інша релігія, зороастризм переносить перемогу зла на майбутнє, а встановлення правди передбачається лише у потойбічному світі.
Священна книга Авеста має 5 розділів. Перша частина — Вендідат (закон проти девів) — розповідає про створення світу; в поетичній формі змальовуються 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди; про історію людства і засновника цивілізації — Іама. Значне місце у Вендідаті посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Кілька розділів присвячено собаці як священній тварині. Вказуються розміри покарання за вбивство собаки або неправильного поводження з нею. Друга частина — Ясна — вмішує опис релігійних церемоній; до неї входять і гати Заратустри. Багато молитов Ясни звернеш до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями. У третій частиш — Висперед — зібрано літургійні молитви, звернеш до богів.
Найдавніша, четверта, частина Авести називається Ушти. В ній зібрано гімни, присвячені давньоіранським божествам — Митрі, Ардвісурі-Анахіті, Тімтрії та ін. Роз'яснюються способи захисту від злих духів, подано формули проклять. П'ята частина — Бін-дезії — вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на Землі.
У Європі зміст Авести став відомим ХУЛІ ст., після перекладу книги в 1771 р. французькою мовою. Це дало змогу вивчити не тільки історію стародавніх східних релігій зороастризму і маздаїзму та існуючих до них вірувань, а й простежити вплив вчення Авести на формування ряду релігійних систем більш пізнього походження.
Ніцше ім'ям Заратустри назвав свою відому книгу («Так говорив Заратустра», 1883 — 1884), тому що він (Заратустра) перший побачив «у боротьбі добра і зла щиру причину руху речей».
1. Пророк Заратустра – міф чи реальність
Засновником нової релігії вважається пророк Заратустра (грецькою мовою Зороастр – “Золота зірка”), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат – сімнадцяти великих гімнів, які він склав.
Життя та діяльність Заратустри і в наш час продовжує викликати багато суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого, що стосується його вчення.
Та майже без сумнівів відомо, що Заратустра не є плід фантазії, а що він дійсно існував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого протиставити пророкам інших релігій, або що Авеста є пізньою підробкою, зовсім необґрунтовані, і нам потрібно дотримуватись історичних фактів, щоб відкинути ці здогадки. Ім’я, яке носив пророк, також заслуговує на довір’я – таке ім’я дійсно могло існувати в древності в одній з областей Ірану. Ім’я Заратустра (Zaraυuštra) перекладається краще як “[той хто] веде верблюдів”, хоча висувались і інші етимології. Із Авести ми дізнаємося про його приналежність до роду Спітама (Spitama) і про тісний зв’язок з ним сім’ї Хайчатаспи (Haēčataspa), про його дочку і його друзів; більш пізніші середньоперсидські коментарі наводять навіть імена його матері та батька.
На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все, жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.
Давньоперсидські надписи Заратустру не згадують, немає відомостей про нього і в Геродота. Грецькі автори відносять час його життя до далекої древності, в епоху до заснування Персидської держави (наведені іноді астрономічні цифри пов’язані з уявленнями іранської секти зерванітів і грецьких платоніків про світові ери). Ксанф Лідянин, найдавніше джерело в даній області (V ст. до н. е.), діяльність Зороастра відносить за 600 (або 6000) років до Ксеркса.1 Гермодор і Герміпп із Смирни відносили час життя пророка за 5000 років до Троянської війни; Арістотель – за 6000 років до смерті його вчителя Платона.2 Стає ясно, що класичні автори не мали надійної інформації про життя Зороастра, так як перси, які і передали відомості про пророка, навряд чи могли затаїти достовірні дані. Якщо опиратися на грецьких авторів, то 1000 рік до н. е. може бути більш вірогідною датою, ніж 600 рік до н. е., але це лишень здогадки. Мері Бойс вважає, що Зороастр жив приблизно між 1500 і 1200 роками до н. е.3 Передання говорить навіть про п’ять різних Зороастрів, які з’являлись в різний час і в різних місцях. Одного з них нібито зустрічав в своїх мандрівках Піфагор. Саме Заратустра, напевно, і Піфагора посвятив у вищу, вже при народженні відкриту йому таємницю світу.
Ряд сучасних дослідників вважає, що Заратустра жив у VII-VI ст. до
Завантажити реферат