Сторінка
1

Формування образу світу у свідомості людини

Людина не може жити й розвиватися, не створивши - обов'язково за допомогою якої-небудь знакової системи - образ оточуючого її світу. Найчастіше в якості такої системи виступає природна мова.

Слово образ тут вжите для того, аби підкреслити, що людина має справу не з копією світу: вона завжди перетворює вхідні сигнали, адаптуючи їх до своїх потреб. Індивід неповторний як біологічна та психологічна особина, але він народжується в уже готовий світ.

Кожна культура має свій образ світу. Зрозуміти його завжди непросто. Зазвичай ми не помічаємо культурної моделі світу, відображеної в рідній мові. Ми поводимося з нею як з єдино правильною, подібно до того, як не помічаємо повітря, яким дихаємо. Образ світу, втілений в чужій культурі, можна побачити через призму нерідної мови.

Фрумкіна Р.М. говорить: „Якщо ми вдумаємося в те, наскільки багатоманітні відносини мови і культури, то зрозуміємо, що наука про мову - важлива складова науки про людину як про мислячу істоту" [12, с.87]. Навіть якщо ми думаємо „без слів", то тільки після того, як уже оволоділи словами. І розповісти, про що саме ми думаємо і як ми думаємо, ми можемо тільки за допомогою слів. „Все, що культурно значиме, в мові виражене" [12, 88]. Тому в мовах північних народів є десятки слів для розрізнення різних видів снігу і льоду, в мовах мешканців гір - багато слів, що відображають деталі рельєфу.

Іноді ми дивуємося, що в чужій мові чогось „нема". Як правило, це відбувається тому, що ми думаємо про чужу культуру термінами власної культури і відповідно про чужу мову - категоріями рідної мови. Разом з тим деякі поняття чи відношення можуть бути несуттєвими для даної культури. Ми повинні вийти „за межі безпосередньо даної інформації" (висловлювання Дж. Брунера), відкинути все несуттєве для нас і залишити тільки ту частину інформації, яка нам потрібна для виконання особистого завдання [4, с.68]. Гумбольдт вважав мову „проміжним світом". Цей „проміжний світ" знаходиться між народом та оточуючим його об'єктивним світом. Ось як учений висловився з цього приводу: „Кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, коло, за межі якого можна вийти лише в тому випадку, якщо вступаєш в інше коло" [7, с.36].

Ідеї Гумбольдта про те, що мова визначає відношення людини до об'єктивної дійсності, перетворює зовнішній світ у власність духу розвивали такі вчені, як Л. Вітгенштейн, Л. Вайсгербер, Й. Трір, П. Хартман, Є.Касірер. Вони вважали, що поняття - це не відображення об'єктивної дійсності, а продукти символічного пізнання, тобто пізнання, обумовленого словесними знаками, символами. Мова визначає мислення, перетворює оточуючий світ в ідеї, „вербалізує" їх. При цьому вони стверджують, що мова обмежує пізнавальні можливості свідомості: „Кордони моєї свідомості окреслені моєю мовою" (Вітгенштейн) [3, с.26].

Що ж стосується мови, то Бодуен де Куртене вважав, що вона базується на „комунікативному характері людини і її потребі втілювати свої думки у відчутні продукти власного організму та повідомляти їх особам, собі подібним, тобто іншим людям" [3, с.27].

Образ світу, якщо дивитися з точки зору сучасних психологів, розглядається як відображення в психіці людини предметного світу, опосередковане предметними значеннями і відповідними когнітивними схемами та піддається свідомій рефлексії.

Бахтін М.М. стверджує, що необхідно „включити „внутрішній досвід" в єдність об'єктивного зовнішнього досвіду" [2, с.75]. Суб'єктивній психіці належить дійсність внутрішньої психіки, дійсність знака. Поза знаковим матеріалом немає психіки, немає об'єктивного світу. Тому внутрішню психіку не можна аналізувати як річ, а можна лише розуміти і тлумачити як знак" [2, с.75].

Знаковим матеріалом психіки, перш за все, є слово. Правда, внутрішнє мовлення переплітається з масою інших рухових реакцій, що мають знакову природу. Все ж основою, кістяком внутрішнього життя є слово. Виключення слова до крайньої межі знизило б психіку, виключення всіх інших виражальних рухів взагалі б її згасило.

У своєму чистому вигляді внутрішній знак, тобто переживання, існує лише для самоспостереження (інтроспекції). При правильному розумінні психіки і самоспостереження останнє, як вважає Бахтін М.М., не порушує єдності внутрішнього й об'єктивного досвіду. Внутрішнє мовлення могло би й зазвучати. Самоспостереження як таке рухається в напрямку від внутрішнього до зовнішнього знака. Воно має виражальний характер [2].

Розуміння будь-якого знака, як зовнішнього, так і внутрішнього, здійснюється у нерозривному зв'язку зі всією ситуацією існування даного знака. Ця ситуація і при самоспостереженні подається як сукупність фактів зовнішнього досвіду, що коментує даний внутрішній знак. Ця ситуація завжди є соціальною. „Орієнтація у власній душі (самоспостереження) реально невіддільна від орієнтації в даній соціальній ситуації переживання" [10, с.78]. Тому будь-яке занурення в самоспостереження можливе лише в нерозривному зв'язку із зануренням в розуміння соціальної орієнтації.

У слові, в кожному висловлюванні, яким би воно не було примітивним, завжди, знову і знову втілюється живий діалектичний синтез зовнішнього та внутрішнього. В кожній висловленій фразі суб'єктивне переживання приховується в об'єктивному факті сказаного слова, а сказане слово суб'єктивується в акті розуміння, щоб рано чи пізно породити репліку у відповідь.

Кожен з нас, сприймаючи світ через образ світу, постійно переносить світле поле уваги з одного предмета на інший. Таким чином, в нашому образі світу, точніше в тому його ситуативному фрагменті, з яким ми в даний момент маємо справу, весь час „висвітлюється" окремий предмет, а потім увага і свідомість переключається на інший - і так безкінечно. Але це безперервне перемикання свідомості з одного предмета на інший передбачає одночасно перехід предмета (його означеного образу) з одного рівня усвідомлення на інший. Леонтьєв А.А. писав: „В моїй свідомості існує те, що є об'єктом усвідомлення, і те, що знаходиться на рівні свідомого контролю" [8, с.269]. Таким чином, рух свідомості в образі світу має стереометричний характер. Свідомість має глибину. Образ світу багатовимірний, як багатоманітний і сам світ.

Але образ світу може бути не включеним в безпосереднє сприйняття світу, а повністю рефлексивним, відокремленим від наших дій у світі, зокрема сприймання. Такий образ світу може бути ситуативним, тобто фрагментарним. Наприклад, так можна охарактеризувати роботу пам'яті чи уяви. Але він може бути й позаситуативним, глобальним: тоді це образ цілісного світу, свого роду схема світобудови. Такий образ світу за своїм змістом завжди усвідомлений, рефлексивний, але глибина його осмислення, рівень рефлексії можуть бути різними. Граничний рівень такої рефлексії відповідає науковому та філософському осмисленню світу.