Сторінка
1

Творчість

Проблема творчості - одна з найважливіших проблем сучасної науки і філософії. Зламано застарілий стереотип, за яким творчість -об'єкт дослідження лише спеціальних сфер знання. Не піддаючи сум­ніву ролі окремих наук у дослідженні різних сторін проблеми твор­чості, відповіді на питання що є суттю творчості, яка соціальна роль творчості, які її об'єктивні основи, як творчість зв'язана з іншими функціями свідомості, може дати лише філософія. Актуальність проб­леми творчості значно зросла в зв'язку з тим, що в сучасних умовах, як ніколи раніше, підвищується значення нового підходу в навчанні і вихованні людей. Творчість можна сформувати лише творчістю. А тому потрібно знати суть, її філософські основи.

1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки

Творчість вивчається багатьма науками: фі­лософією, психологією, наукознавством, кі­ бернетикою, теорією інформації, педагогі­кою та ін. Порівняно недавно виникла спеціальна наука, що дослід­жує закономірності творчої діяльності людини — евристика (від Ар-хімедової «еврики» - радісний вигук «я знайшов»). Що ж таке творчість? Творчість - процес людської діяльності, що створює якіс­но нові матеріальні та духовні цінності. Творчість - здатність, здіб­ність людини, що виникає в процесі праці, створювати (на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу) з наданого дійсністю матеріалу нову реальність, що задовольняє багатоманітність сус­пільних потреб. Види творчості визначаються характером творчої діяльності (творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість та ін.). Ідеалізм розглядає художню творчість як божес­твенну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як животворне дихання несвідомого (Ернст Гартман), як містичну інтуїцію (Бергсон), як прояв інстинктів (Фрейд). Марксизм в процесі творчості сприймає участь всіх духовних сил люди­ни, в тому числі відображення, а також здобута і вивчена практично майстерність необхідна для здійснення творчого задуму. Можливос­ті для творчої діяльності залежать від суспільних відносин. Перебо­рюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючі в суспіль­стві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здібностей у кожної людсь­кої особи.

Що ж цікавить філософію? Найзагальніше - світогляд творчої діяльності і проблеми гносеологічні й загальнометодологічні. Зокрема, філософія концентрує питання, зв'язані з поясненням пізнавально­го процесу: чи визнавати пізнання як процес пасивного копіювання дійсності, чи розглядати пізнання як процес активного відображен­ня. А також питання, зв'язані з практичним ставленням людини до світу: чи є людина пасивним споглядачем подій, що відбуваються в її оточенні, або ж творцем, що цілеспрямовано змінює світ і створює нові об'єктивні умови.

Отже, предметом філософського дослідження є: по-перше, онтоло­гія творчості, тобто її пояснення в межах того чи іншого філосо­фського монізму; по-друге, соціологія творчості, що охоплює коло питань, зв'язаних з соціальним визначенням творчої діяльності та ЇЇ зворотним впливом на розвиток творчості; по-третє, гносеологія твор­чості, що розглядає пізнавальні умови виникнення і проходження творчих актів, включає внесок суб'єкта в процес пізнання і картину світу, що формується на його основі.

В історії філософії по-різному визначались природа і суть творчості.

В античній філософії творчість зв'язувалась з сферою кінцевого, плинного і минулого буття, а не буття нескінченного і вічного. Твор­чість в поглядах античних мислителів виступає в двох формах: як дещо божественне - акт народження (творіння) космосу і як людсь­ке мистецтво, ремесло. Одна з характерних рис античної філософії полягає в тому, що всяка діяльність, зокрема і творча, за своїм онто­логічним значенням розглядається як нижче споглядання (пізнан­ня). Разом з тим уже в античній філософії існували й інші точки зору на творчість. Арістотель, який доводив, що час нескінченний, тим самим відкидав божественний акт творення. Своєрідну точку зору висловлював і Платон, який вважав, що творчість є проявом тієї повноти досконалості, яка є в божественному пізнанні.

У християнській філософії Середньовіччя в поглядах на твор­чість найрельєфніше виявляються дві взаємозв'язані тенденції. Пер­ша тенденція зв'язана з розумінням Бога як особистості, яка тво­рить світ не відповідно з якимось вічним зразком, а зовсім вільно. Творчість є виклик буття з небуття за посередництвом вольового акту божественної особистості (Августін). Друга тенденція в підході до визначення творчості зв'язана з античною традицією, зокрема, з точкою зору Платона. Так, творчість Фома Аквінський розглядає як добро в завершеності, як розум, що вічно спостерігає сам себе. Людська творчість у християнстві розглядалася, насамперед, як творчість історії. Художня і наукова творчість, навпаки, розглядалася, як дещо другорядне. У своїй творчості людина мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним, тому в Середньовіччі ніколи не знали того пафосу творчості, що характерне Відродженню.