Сторінка
5

Творчість

Свідомість людини має творчий характер. Основними компонен­тами творчого характеру свідомості є можливість створення Люди­ною у своїй голові таких образів, які, «матеріалізувавшись за допо­могою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, ліків, препара­тів, нових технічних споруд, приладів, зброї тощо); можливість людсь­кої свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбува­ються в майбутньому (наукове прогнозування); висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови. Це здатність і здібність свідомості Людини до відчуження у формі ілюзії та у формі ідеологічних побудов, що не відповідають дійсності і реальному хо­ду речей; здібність свідомості Людини до постійного розвитку і збагачення, до творчої переробки відображеного, постійного нагромад­ження все нових знань.

Матеріалістична філософія завжди розглядала людину як суб'­єкт, відкидала релігійні та ідеалістичні аспекти визначення суті лю­дини. Творчість є формою буття людини і спрямована на її розвиток і самоудосконалення. Це ЇЇ родова суть. Виникає питання. Чи до­ступна творчість для кожної людини, у якої нормальна психіка? Од­нозначної відповіді немає. Традиційно, особливо на рівні буденної свідомості, прийнято вважати, що творчість - це справа небагатьох вибраних, яких спонукають до творчості сили спадкоємності, при­родний талант, божественна іскра або крайньою мірою творчі здіб­ності. Справа ж переважної більшості, що обділена талантом - дія­ти за традиціями, зразками, стандартами, інструкціями тощо. Сучасна філософія виходить з того, що творча активність - це визначальна риса людської свідомості, одна з основних її функцій. Однак у різних людей ступінь новизни і цінності результату творчості далеко не однакові. Це залежить від внутрішньої активності, ступеня соціалі­зації і характеру діяльності особи, від того, чи повністю володіє людина необхідними для творчості якостями. Справа в тому, що інтелект окремої людини, як і механізм мислення різних людей, -єдиний, але різна підготовка, форми мислення, здібності до вирі­шення тих чи інших завдань тощо.

Умовно розрізняють: людей з переважно творчим складом розу­му, які можуть запропонувати вирішення конкретної проблеми; те­оретиків -систематологів, що володіють здібностями до ретельного дослідження, намагаються дійти до сутності питання; експеримен­таторів, здібних помітити в масі незначних неістотних явищ осно­воположну тенденцію, провідну закономірність; людей з переважно критичним складом розуму, що сумніваються в усьому, але мало здатних дати позитивне рішення проблеми; ерудитів з енциклопе­дичними знаннями, однак не здібних і нездатних до їх творчого використання. Такі форми мислення можуть бути притаманні лю­дині будь-якої професії, але вкрай необхідні людям так званої твор­чої праці - вченим, винахідникам, письменникам, художникам, скуль­пторам. Вчених, у яких поєднуються усі якості до творчості вочевидь небагато. Для більшості з них наявні одна або декілька якостей. Критичність розуму здебільшого сполучається з творчим внеском. Систематолог частіше за все ерудит та експериментатор. Тому в на­укових колективах повинно бути оптимальне поєднання людей з різ­ними якісними характеристиками.

Суб'єктами творчості можуть виступати не лише особи, але й різ­ні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності. В протилежність ідеалізму, діалектико-матеріаліс-тична філософія стверджує, що в процесі творчості нові продукти (речі) створюються не з нічого, не із свідомості, а єдино можливим шляхом - за допомогою свідомості, шляхом перетворення речей, що існують в об'єктивному світі (або їх образів), шляхом зміни їх форм, станів, структур, відносин, шляхом комбінування в новій системі еле­ментів, що належали раніше іншим системам, або інакше поєднаних елементів тієї ж системи. Фактично всі об'єкти природи, що оточу­ють людину, є різні комбінації приблизно ста хімічних елементів. Руйнування старих систем і створення з їх елементів нових систем, комбінування є фундаментальним моментом творчості, її змістом. В принципі, людина може зробити не лише будь-яку природну річ, але й нескінченну кількість речей, що не існують в природному світі і не можуть виникнути. Отже, творчість - результат діяльності голови, тобто свідомості (насамперед мислення) і рук, а базою творчості виступають знання і досвід, набуті людиною в процесі пізнання і прак­тичної діяльності.

Аналіз сучасної концепції природи і суті творчості дозволяє ви­значити, що творчість - це найвища форма активності свідомості людини. Спрямовує її діяльність на створення якісно нових матері­альних і духовних цінностей. Філософ Олександр Спіркін дає роз­горнуте визначення: творчість ~ є така духовно-практична діяль­ність, підсумком якої є створення оригінальних, неповторних, культурних соціальна значимих цінностей встановлення нових фак­тів, відкриття нових властивостей і закономірностей, а також ме­тодів дослідження і перетворення світу. Досліджуючи проблему сві­домості і творчості людини, філософ Борис Новіков визначає творчість як активну взаємодію суб'єкта з об'єктом, в процесі якої суб'єкт цілеспрямовано змінює навколишній світ, створює нове, соціальна зна­чиме у відповідності з вимогами об'єктивних закономірностей. Ряд фі­лософів (Петро Алексеєв, Олександр Панін та ін.) визначають твор­чість як процес людської діяльності, де створюються якісно нові матеріальні і духовні цінності. Є й інші визначення, але здебільшого відмічаються дві основні ознаки творчості - принципова новизна і цін­нісний характер створеного.

2. Форми та різновидності творчості

Інтенсивність і форми прояву творчої активності суб'єкта різні, визначаються характером і ступенем впливу зовнішніх і внутрішньо-особистісних факторів. Основними формами творчого процесу є вір­туальна (від латин. - можлива) і дійсна.

Під віртуальною формою розуміється вид продуктивної ідеальної розумової діяльності, що відображається на свідомому і неусві-домленому психічному рівнях. Дійсна форма означає будь-який ви­яв активності у вигляді реальних дій суб'єкта. Віртуальна форма творчої діяльності не піддається безпосередньому контролю. Дійсна ж - сприймається як активна діяльність, що реєструється тим чи іншим способом. Для самого суб'єкта творчості віртуальна і дійсна форми нерозривно зв'язані, існують у діалектичній єдності. Це дві рівноправні, необхідні і взаємообумовлені форми реалізації творчої діяльності суб'єкта. Для стороннього спостерігача віртуальна форма творчості сприймається як стан спокою (застою науки). Нерідко це має вираз в словах: «ідеї носяться в голові» (повітрі). В науці вірту­альна форма творчості переходить в дійсну форму творчості в міру реалізації ідей. Творча активність суб'єкта по-різному реалізується в тій чи іншій сфері матеріальної або духовної культури - в науці, техніці, виробництві, мистецтві, політиці тощо. В залежності від ви­дів матеріальної та духовної діяльності, прийнято розрізняти відпо­відні види творчості.