Сторінка
6

Творчість

Основними формами творчості є: науково-технічна, художня, со­ціальна. Кожна з різновидностей творчості відзначається багатома­нітністю матеріального і духовного життя, а також різницею інтере­сів і професійною спрямованістю суб'єктів творчості. Стійке відокремлення тих чи інших видів творчості, як правило, зв'язане з працездатністю способів фіксації нових. Для прикладу, нові ре­зультати у мистецтві можуть фіксуватися у закінчених авторських творах, в техніці - у вигляді авторських свідоцтв і патентів, в нау­ці - у формі публікацій чи дипломів про відкриття. Складніше й тяжче встановити новизну результату в управлінській праці, в ді­яльності полководця, практикуючого лікаря тощо.

Науково-технічна творчість - це діяльність, що породжує якісно нові результати в сфері науки і техніки та відрізняється оригінальністю і унікальністю. Цей вид творчості є стрижнем і рушієм науково-технічного прогресу, передумовою виникнення нових наукових ідей, пошуку інновацій­них технічних рішень, практичної реалізації матеріально-речових результатів людської діяльності. Науково-технічний прогрес сти­мулює творче рішення мислення вчених, визначає творче ставлен­ня людей до праці, суттєво впливає на ціннісні настанови людини, що орієнтується на сприйняття і практичне використання сучас­них досягнень науки і техніки. Інтеграція науки і виробництва ве­де до того, що технічна творчість приймає характер наукового дослідження, а наукова творчість дедалі більше спирається на тех­нічні засоби моделювання, дослідно-конструкторські розробки. Ус­пішне вирішення наукових проблем і технічних задач стає можли­вим в межах творчих колективів, що об'єднують представників різних галузей наукового знання і промислового виробництва та працюючих сумісно над науково-технічними проектами і програ­мами. Цінність науково-технічної творчості має відображення не лише в економічній ефективності, але й в ступені та характері впливу результатів творчості в найближчому і віддаленому майбутньому на екологічну, соціально-економічну і політичну ситуацію, а також на сферу культурного розвитку суспільства.

В широкому розумінні художня творчість є творчість за законами краси, притаманна в різній мірі всім видам продуктивної людської діяльності. В концен­трованій своїй якості художня творчість знаходить відображення у створенні (і творчому виконанні) творів мистецтва. В гносеологічйому плані художня творчість є образне відбиття об'єктивного сві­ти, його нове бачення і усвідомлення. Художня творчість внутрішньо зв'язана із співтворчістю читача, глядача, слухача, тобто із сприй­мання мистецтва як форми комунікативного зв'язку, засобу спіл­кування між людьми. Творча діяльність - наукова і художня -неповторна і унікальна. В науці кожне відкриття або спростовує існуюче раніше поняття, або видозмінює його. Художня творчість не підриває авторитет минулого, покликана лише збагатити куль­туру. В науці кожне нове покоління людей справедливо вважає себе більш знаючим. В сучасних умовах студент, наприклад, може відчувати свою перевагу в знанні біології, коли читає підручники Жана Лемарка, Ернста Геккеля чи Чарльза Дарвіна. В мистецтві завжди схиляються перед старими майстрами, вчаться у них, бо майстерність геніїв неповторна. Закони окремих галузей наук (наприклад, механіки, біології тощо) раніше чи пізніше були б від­криті іншими людьми. Скажімо, відкриття Генрі Менделя повторе­ні багатьма, а створене Вільямом Шекспіром, Олександром Пушкі­ним, Іллею Рєпіним, Львом Толстим, Тарасом Шевченком, іншими майстрами слова лишаються неповторними.

Соціальна творчість - це така форма ді­ яльності, яка приводить до утвердження якісно нових зв'язків і взаємовідносин у різних сферах життєдіяль­ності і втілює прогресивні потреби суспільства. Особливості соці­альної творчості мають вираження, по-перше, в тому, що це твор­чість вищого гатунку, оскільки спрямована на вдосконалення людини і суспільства, на боротьбу з негативними суспільними явищами -політичною пасивністю, антисуспільною психологією і поведінкою. По-друге, в тому, що це узагальнюючий вид творчості, що має різно­види (наукову, художню та ін.).

Розвиток соціальної творчості обумовлений характером суспіль­них відносин, високим ступенем розвинутості суспільної свідомості і загальним рівнем духовної культури суспільства. Соціальну, як, власне, й інші види, творчість можна розглядати у двох взаємодію­чих формах - колективній і індивідуальній або особистій. Індивіду­альна соціальна творчість - процес розвитку особистості, її саморе-алізації, головною сферою якої є трудова діяльність. Існує досить поширена думка, що праця, насамперед фізична, є не творча діяль­ність. Чи є підстави для таких висновків? Безумовно, майже на всіх етапах історії, праця - засіб для підтримки елементарного існуван­ня, а не прояв творчих здібностей людини. Проте фізична праця обов'язково має пізнавальний компонент, свідомість суб'єкта, зай­нятого фізичною працею, здібна вийти за межі схематизму багатора­зових повторень звичних операцій і формувати уявлення про більш досконалі засоби і продукти трудової діяльності.

Отже, можна стверджувати, що праця і творчість взаємозв'язані. Здібність до творчості невіддільна від здібності до праці. Праця є ос­новою і має можливості творчості. Проте реалізується зв'язок між працею і творчістю не завжди однаково. Зв'язок між працею і творчістю залежить від умов життя індивіда, його освітнього рівня, мате­ріального інтересу в поліпшенні виробництва, моральної атмосфери, ступеня демократизації на підприємстві.