Сторінка
3

Творчість

У розробці проблем творчості значний внесок залишили пред­ставники філософії України, насамперед філософ Григорій Сково­рода та письменник Іван Франко. Відстоюючи безмежні можливос­ті людського пізнання, силу людського розуму, самопізнання, Григорій Сковорода стверджував, що від природи в людині закла­дені великі творчі можливості і потрібно тільки створювати умови для їх розвитку. У вирішенні проблеми творчості Іван Франко зосе­реджував дослідження на питаннях психології відкриття, ролі свідо­мого і несвідомого у творчому процесі, асоціативної діяльності як творчості. В трактаті «Із секретів поетичної творчості» Іван Франко звертає увагу на роль суб'єктивного фактора в становленні творчого моменту.

Стислий аналіз історії розвитку теорії творчості показує, що на протязі всієї історії філософії, аж до ХУІІ-ХУШ стст., ця проблема вирішувалась переважно представниками ідеалізму. В працях філо-софів-ідеалістів є багатий і цікавий матеріал, що вимагає уважного ставлення і глибокого переосмислення. Разом з тим, в поглядах на природу і суть творчості практично всі представники ідеалістичної філософії відстоювали метафізичні позиції, що знайшло відобра­ження в намаганні позбавити творчість об'єктивних, матеріальних основ, оскільки розглядали її як власність надприродного духу, світового розуму, або як властивість свідомості людини, відірвану від суспільних зв'язків.

Метафізично-матеріалістична філософія теж неоднозначне вирі­шувала і вирішує проблему творчості. Прихильники гілозоізму, на­приклад, твердять що творчість притаманна живій і неживій приро­ді. Отже, творчість, на їх думку, виникла не з виникненням людини і суспільства, а існувала ще до їх появи. Творчість людини розгляда­ється лише як одна з її форм. Природа дійсно творить, тобто вироб­ляє, проте вести мову про творчість природи неправомірно. В при­роді йде процес розвитку, а не творчості, завжди передбачає буття і дії творця - суб'єкта творчої діяльності. Очевидно, певні передумови та форми творчості мають місце і у вищих тварин (елементи експерименту, вірогідного прогнозування), але своє специфічне ві­дображення творчість знаходить лише у людини. Деякі представни­ки метафізичного матеріалізму розглядають творчість як суто соціо­логічне і праксеологічне (діяльне) явище, вважають, що до творчості можна віднести лише таку діяльність, яка задовольняє потреби за­гальнолюдського розвитку, тобто економічну діяльність, соціальні ре­волюції тощо.

Існують і інші метафізичні точки зору на поняття творчість. Представники так званого споглядального матеріалізму (французькі матеріалісти XVIII ст., Людвіг Фейєрбах та інші) не визнавали предметну діяльність як об'єктивно-соціальну основу активності свідомості, розглядали свідомість як пасивне відображення буття, а не як таку суть, що активно впливає на матеріальне буття, пород­жує її через організацію людської діяльності. Природа розглядаєть­ся як об'єкт, що не розвивається в часі, а тому не може перетворю­ватися людиною. Діалектико-матеріалістична філософія критично оцінює ідеалістичні точки зору, не відкидаючи їх раціональних сто­рін (хоча в недалекому минулому лише негативне ставлення), а та­кож переборює крайнощі метафізично-матеріалістичного підходу.

Суть сучасної філософської концепції при­роди і суті творчості визначається: по-перше, тим, що передумовою людської творчості є такі якості матерії - активність і відображення. Проявом активності матерії є розвиток, який можна вважати здібністю, подібною до творчості, що існує в самій основі матерії. Творчість відрізняється від форм розвитку, що властиві не­органічній матерії, як і психологічні форми відображення відрізня­ються від форм відображення в неживій природі. Творчість - вища і специфічна форма розвитку. Творчість, в принципі, може все те, що може розвиток в дотворчих формах. Активність особи, що виступає як спосіб розвитку самої особи як цілісної і універсальної людини, стає засобом своїх суттєвих сил. Здібність до творчості виникає як наслідок удосконалення форм відображення, то'бто свідомість (пі­знання) є основою і базою творчості. В свою чергу творчість висту­пає однією з головних функцій свідомості. В неорганічній природі об'єкт, що відображує, або не здійснює ніякого впливу на об'єкт відображення, або руйнує його, не приносить нічого принципово нового. Лише людська свідомість здатна, відображаючи предмет, ство­рювати нове, що не мало місця в самій природі. Відображення, по­ступово розвиваючись, на вищій стадії, тобто на рівні людської сві­домості, отримує якісно новий параметр - здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідним формам відображення на рівні окремого суб'єкта - відчуттю, сприйманню, уявленню - можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності - уявлення, фантазію, інтуїцію. Отже, створення нового можливо лише на базі ідеального. Нове виступає як відображення ідеального. А це означає, що відображення і творчість, як різні поняття, тісно взаємозв'я­зані одне з одним. Виступаючи як протилежності, відображення і твор­чість не існують одне без одного, навпаки, взаємодоповнюють і про­никають одне в одне. Відображення - це база, основа, фундамент творчості, а творча діяльність - це здатність людини удосконалюва­ти свої здібності відображення.

По-друге. Об'єктивною основою творчості е необхідність присто­сування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі, щоб забезпечити своє виживання і дальший розвиток. Принципово нові ситуації, що не мають аналогів у минулому, не можуть вирішу­ватися поза творчістю. А без їх вирішення суспільство не зможе мати майбутнього, не зможе досягти тих меж, які забезпечили б більш цивілізоване буття і досконаліші і ясні матеріальні і духовні умови життя людей. Або рух вперед, як результат творчості, або монотонне повторення одних і тих же форм, тобто застій, стагнація. Іншої альтернативи в історії бути не може. Творчі і механічні почат-ки проходять через всі види людської діяльності. Межі між ними умовні та плинні. Таке «роздвоєння», наявність двох початків пояс­нюються діалектикою розвитку суспільного виробництва, що має постійну потребу у створенні нових цінностей і в збереженні репро­дукованих цінностей, зразків культури. Тому і людська діяльність є, з одного боку, відтворенням досягнутих результатів, а з другого, - зміна досягнутих результатів на більш високій основі. Творчість - це не самостійне утворення, що існує поряд з продуктивною і репро­дуктивною діяльністю, а внутрішньо суть властивість діяльності взагалі, що має прояв в її конкретних формах.