Сторінка
10

Творчість

Немалу роль у творчості відіграють снови­ діння, що виступають як мимовільні уявлен­ня, хоча і вони можуть бути визначені заданою у стані неспання ме­тою. Близьким до поняття «уявлення» є фантазія. Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, на­даючи йому різні смислові відтінки. В гносеологічному розумінні во­ни розрізняються у ставленні до об'єктивного світу. Уявлення тісно зв'язане з дійсністю. Це її переосмислення, перетворення. Фантазія мовби йде від дійсності, створює неадекватні образи. Проте добре ві­домо, що наукова фантазія відіграє велику роль у стимулюванні твор­чої діяльності. Розумна фантазія, що контролюється, не лише відок­ремлює від дійсності, але є могутнім засобом проникнення в ЇЇ приховані таємниці, важливим засобом створення нових гіпотез.

Існує точка зору, за якою освіченість ніби гальмує творчість. При­хильники такої точки зору посилаються на конкретні приклади. Відомо, що Мерфі Фарадей, талановитий винахідник, але не мав фор­мальної освіти. Відомо, що більшість представників численної кіль­кості раціоналізаторів і винахідників також не мали освіти. Така особливість творчості добре відбивається в. такому виразі: «Нове в науці робиться так: всі знають, що зробити це неможливо. Потім приходить неук, який цього не знає. Він і робить відкриття». В дій­сності це не так. Інтуїція - доля знаючих. Австрійський фізіолог О. Леві відмітив, що інтуїтивне відкриття - це результат підсвідо­мого протікання синтезу накопичених раніше знань, фактичних ві­домостей, досвіду. Слова ж «неук, який не знає», слід розуміти не в прямому, а в переносному розумінні. Мова йде про людей, які не вдавалися до подробиць різних точок зору з того чи іншого пи­тання, а не про те, що суб'єкт не володіє професійними знаннями. Відтак, освіченість необхідна, але її недостатньо для продуктивної творчості. Однією з головних умов творчої діяльності є талант.

Ще Арістотель вважав, що талант - це при­родний дар, природна здібність людини до успішного виконання якоїсь справи. Один гро­мадянин, обмірковував Арістотель, більш придатний до військової справи, другий - до науки, третій - до ремесла, четвертий - до мистецтва. Без таланту неможливо творчо працювати, але сам та­лант ще не забезпечує повного успіху: природні здібності треба роз­вивати, відточувати. Така позиція по праву одержала статус «здоро­вого глузду», «розсудливості». Правда, Арістотель обминув питання про натхнення і залишив осторонь проблему «дивацтва», складно­щів таланту і творчого процесу. Ці прогалини заповнені Платоном. Одним з перших Платон звернув увагу на актуальність натхнення, виявив роль інтуїції в художній творчості, хоча і пояснив її гіпотезу в дусі містичного ідеалізму. Інтуїція, натхнення, талант, за Плато­ном, - дар Божий, божественного еросу. Поети творять ніби уві сні, не усвідомлюючи, що роблять. Більшість філософів виходять з того, що талант, геніальність — це здібнісні характеристики особистості, які визначають міру освоєння деякої сукупності діяльності. Під мі­рою освоєння розуміють швидкість і легкість реалізації певного роду діяльності, глибину і міцність засвоєння її способів тощо.

Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізня­ється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.

Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчос­ті, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.

Обидві ці якості - здібності завжди безпосередньо зв'язані з твор­чою діяльністю. За словами німецького філософа Артура Шопенга-уера, талант попадає в ціль, яку ніхто не бачить. Свою точку зору на співвідношення таланту і геніальності висловив Олександр Матюшкін. На питання: «Скільки у нас геніїв? Чи правда, що народжуєтьсяодин на 100 років?» Олександр Матюшкін відповів: - «Та ні, народжуються генії значно частіше. Приблизно 2% людей володіють дуже високою обдарованістю відразу в декількох сферах - саме їх звуть геніальними. Талант - це висока обдарованість в чомусь одному -музиці, живопису, математиці тощо. Таких людей більше - близько 15%. Але скільком вдається розвинути свої здібності - невідомо. Ще 20% людей обдаровані талантом, який може реалізуватися у най­вищій професійній майстерності за умов доброго навчання». Існу­ють і інші точки зору, але всі сходяться на тому, що талант має визначені складові, а саме: особливо організовану психіку, одним з найважливіших факторів якої є продуктивна інтуїція; здатність до натхненної праці; майстерність (що розуміється в дусі органічної синтетичності форми і змісту). Талант - явище соціальне, але це не означає, що відкидаються такі біологічні фактори, як, по-перше, спад­кові дані; по-друге, наявність мінімуму фізіологічних даних. Люди­на, позбавлена рук, не зможе займатися ліпленням, різьбярством, невеликий розмір кисті руки заважає розвитку виконавчої майстер­ності піаніста. Талант - явище соціальне в тому розумінні, що при­родні нахили залишаються на рівні можливості до тої пори, доки не виникають відповідні соціальні умови, насамперед соціальне замов­лення на той чи інший творчий результат. Механізм взаємодії при­хованої ще обдарованості і заклику суспільства чудово висловлений Олександром Пушкіним у вірші «Поет». Заклик суспільства зобра­жений у вигляді образу Аполлона: