Сторінка
7

Фінанси малого підприємництва

Також фінансуванню малого бізнесу можуть сприяти кредитні програми і численні регіональні, міські, цільові фонди. Оскільки діяльність самих малих підприємств орієнтована головним чином на місцевий ринок, багато фінансових питань необхідно вирішувати за участю місцевих органів влади. Останні повинні визначити основні напрямки підтримки підприємництва, розробити комплекс необхідних заходів, вишукати матеріально-технічні і фінансові ресурси для їхньої реалізації за рахунок регіональних джерел.[27;35]

Велику роль в організації фінансування малого бізнесу в регіонах могли б зіграти організації взаємного кредиту і торгово-промислові палати, що виступають як гаранти кредиту. Організація взаємного кредиту - об'єднання страхової організації і банка для фінансування малих підприємств. Йому надається право робити всі короткострокові банківські операції, крім видачі цільових кредитів, насамперед товарно-комісійні, облік і забезпечення векселів. Названі структури повинні також давати комерційним банкам або міським фондам свої рекомендації з кредитування окремих підприємств після відповідної перевірки їхнього фінансового стану. У цих випадках кредит може видаватися без застави.

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фі­нансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвит­ку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінан­сових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансо­вих служб підприємств.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних па­перах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (буді­влі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає пере­дачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лі­зинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за за­лишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як пра­вило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закін­чення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або зно­ву здається в оренду.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст­ва порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови по­рушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, не­устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Окремо виділяють самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел»[14,ст.45]. При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Окремим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок на рахунках.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк. [22;158]

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.