Сторінка
1
Важливе місце в загальному процесі бюджетного менеджменту займає управління бюджетним дефіцитом, особливо питання його фінансування й оптимізації. Кінцеві результати збалансування бюджету, його сальдо є певною мірою якісними показниками фінансового стану країни, фінансової діяльності держави і бюджетного менеджменту. Вони також відображають спрямованість і характер фінансової політики держави залежно від тієї чи іншої економічної доктрини, яка покладена в її основу.
Бюджетне сальдо є динамічним і може набувати форму дефіциту або надлишку. У західній літературі, визначаючи дефіцит, звертають увагу на такі його аспекти: по-перше, дефіцит — це та частка видатків бюджету, яка перевищує його доходи; а по-друге, він відображає обсяг додаткових фінансових ресурсів, які необхідно залучити (запозичити) у національного приватного сектору або з зовнішніх джерел, щоб покрити повний обсяг запланованих видатків. Так, наприклад, у Положенні зі статистики державних фінансів (далі — Положення СДФ), виданого Міжнародним валютним фондом у 1986 р., зазначається, що «дефіцит уряду є тією часткою видатків і наданих ним кредитів, яка перевищує надходження, отримані від доходів, грантів і погашення виданих кредитів, і яку уряд покриває, беручи зобов'язання щодо погашення їх у майбутньому і/або використовуючи свої ліквідні резерви.
Загальна сума фінансування дорівнює розміру дефіциту/надлишку, але з протилежним знаком . Отже, концепція дефіциту/надлишку визначає, чи покриває уряд витрати на здійснення видатків і операцій з надання кредитів з метою досягнення політичних цілей надходженнями від доходів, грантів і погашення кредитів, не збільшуючи при цьому своїх зобов'язань щодо майбутнього їх погашення або використання своїх ліквідних резервів».
Відомі дослідники державних фінансів В. Танзі, М. Блейєр і М. Тейєро в рамках концепції дефіциту як потреб у запозиченнях дали таке його визначення: «Він відображає величину додаткових ресурсів понад звичайні доходи уряду, які цей уряд повинен залучити з приватного сектору або з зовнішніх джерел, щоб про-фінансувати свої операції».
На нашу думку, бюджетний дефіцит являє собою фінансовий результат за бюджетними операціями у розмірі перевищення видатків бюджету над його доходами за певний період. Він покривається додатковим залученням урядом грошових ресурсів із зовнішніх і внутрішніх джерел понад звичайно наявні бюджетні доходи. Під час виконання бюджету дефіцит може також проявитися у формі свідомого відкладення виконання запланованих бюджетних зобов'язань.
Управління бюджетним дефіцитом включає:
- вибір показників бюджетного дефіциту, які застосовуються як у процесі функціонування бюджету (як фонду фінансових ресурсів), так і для аналізу податково-бюджетної політики;
- розроблення методології їх розрахунку;
- визначення абсолютного розміру бюджетного дефіциту на плановий рік відповідно до характеру і завдань соціально-економічної політики та стану макроекономіки;
- розрахунок відносних показників бюджетного дефіциту (його питома вага в загальній сумі бюджетних видатків, а також у ВВП);
- установлення джерел фінансування бюджетного дефіциту (у тому числі з метою управління ліквідністю бюджетного фонду) у розмірі його абсолютної величини;
- аналіз впливу альтернативних джерел фінансування дефіциту на макроекономічні процеси і показники;
- розрахунок бюджетного дефіциту на основі загальновизнаних принципів ведення статистики державних фінансів;
- розроблення інструментів мінімізації бюджетного дефіциту на всіх стадіях бюджетного процесу, а також контрольних заходів.
Кожна країна у своїй національній бюджетній практиці застосовує різні показники бюджетної розбалансованості, а також самостійно визначає методологічні аспекти їх розрахунку. Найпоширенішим у світі підходом до визначення абсолютного розміру бюджетного дефіциту є так звана боргова концепція дефіциту або концепція потреб у запозиченнях. В одному з найкращих варіантів вона викладена у зазначеному вище Положенні СДФ . Це Положення є одним із загальновизнаних стандартів подання показників національних державних фінансів у міжнародних фіскальних оглядах. Єдність принципів розрахунку показників забезпечує можливість зіставляти дані різних країн.
В основі розрахунку бюджетного дефіциту лежить бюджетна класифікація, яка, зокрема, дає можливість виділити ті надходження, які формують доходи бюджету, і ті, котрі являють собою операції з фінансування; а також відокремити витрати, які не належать до складу видатків і є так званим від'ємним фінансуванням. У Положенні СДФ наводиться таке аналітичне групування бюджетних операцій:
Доходи і гранти, які охоплюють:
— податкові доходи (у тому числі внески на соціальне страхування),
— неподаткові доходи,
— капітальні доходи (включаючи надходження від приватизації державного майна),
— гранти;
— видатки (поточні, у тому числі субсидії і трансферти, та капітальні видатки і трансферти) і кредитування за вирахуванням погашення;
Фінансування, яке відображається на чистій основі і включає:
— внутрішнє фінансування (небанківське, банківське, з боку центрального банку),
— зовнішнє фінансування,
— зміни у валютних резервах і депозитах центрального уряду,
— зміни у претензіях до інших суб'єктів, придбаних урядом з метою управління ліквідністю.
Аналітичне групування не обов'язково може збігатися з організацією структури бюджетної класифікації. Так, спеціалісти МВФ підкреслюють, що виділення операцій з чистого кредитування (бюджетні кредити, видані суб'єктам господарювання, за вирахуванням надходжень від їх погашення) має суто аналітичний характер. У бюджетній класифікації, яка є основою організації бюджетного обліку, операції з надання бюджетних кредитів повинні обліковуватися у складі видатків, а їх погашення відноситися до доходів бюджету. Головне завдання бюджетної класифікації у цьому контексті — дати можливість здійснювати перегрупування бюджетних операцій у такий спосіб, щоб розрахунок показника дефіциту відповідав конкретним завданням бюджетного менеджменту й аналізу.
З технічного погляду бюджетний дефіцит — це перевищення суми бюджетних видатків і чистого кредитування над доходами бюджету.
Наведений розрахунок відбиває традиційний підхід до бюджетного дефіциту. Його застосовують для аналізу впливу бюджету на сукупний попит, грошово-кредитну систему, платіжний баланс. У даній формулі фактично відображено, співвідношення яких саме доходів і видатків бюджету викликає дефіцит. Виокремлення чистого кредитування, яке поєднується з видатками бюджету, пов'язане з бажанням створити підстави для порівнювання даних різних статистичних систем, а також забезпечити «мобільність» розрахунку дефіциту, яка дала б змогу трансформувати запропоновану базову концепцію визначення дефіциту в іншу. При цьому діє загальне правило: якщо уряд надає кредити іншим суб'єктам у рамках реалізації завдань соціально-економічної політики, тоді ці кредити під час розрахунку бюджетного дефіциту визначатимуть його розмір (тобто сальдо з чистого кредитування поєднуватиметься з видатками). З іншого боку, перед бюджетним фондом постає завдання управління ліквідністю бюджету з метою своєчасного і повного виконання бюджетних зобов'язань. Уряд для забезпечення ліквідності свого фонду може надавати кредити (придбавати фінансові претензії) іншим суб'єктам, призначення яких полягає не в реалізації політичних завдань, а в отриманні доходу. Тоді ці операції повинні відображатися як такі, що фінансують дефіцит, а не визначають його розмір. Інакше кажучи, у першому випадку уряд діє з суспільно-правового погляду, а в другому — з приватноправового. Для розрізнення цих двох випадків МВФ вважає достатнім для уряду зробити заяву про цілі надання ним кредитів.
Завантажити реферат