Сторінка
7

Оптимізація бюджетного дефіциту

В ЄС Маастрихтський договір затвердив два критерії, які безпосередньо стосуються стану державних фінансів: по-перше, державний борг (а точніше, борг сектору державного управління) не повинен перевищувати 60 % ВВП, а по-друге, бюджетний дефіцит (у дослівному перекладі — надмірний дефіцит органів державного управління) не повинен бути вищим за 3 % ВВП2. Участь у третій стадії Європейського валютного союзу вимагала від країн-учасниць дотримання прозорості функціонування державних фінансів і жорсткої фіскальної дисципліни, що повинно виражатися, між іншим, і у виконанні маастрихтських критеріїв. У зв'язку з цим на початку 1990-х років фактично всі країни ЄС почали здійснювати програми з фіскальної консолідації, центральною ідеєю яких було досягнення рекомендованих величин боргу і дефіциту. У результаті відбулося значне скорочення розмірів фіскального дефіциту в країнах ЄС, але рівень боргу і податкового тягаря і нині залишаються високими, оскільки вирішення проблем з дефіцитом відбувалося переважно за рахунок посилення дохідної бази бюджетів.

З тим щоб не допустити виникнення загрози стабільності єдиної європейської валюти, необхідно було виробити механізм, який би забезпечував постійне дотримання жорсткої бюджетної дисципліни поряд з відкритим, прозорим функціонуванням державних фінансів і сталою бюджетною позицією. Це стало головним аспектом ухваленого в ЄС у 1997 р. Пакту про стабільність і зростання. Основна увага його фінансових положень сконцентрована на питаннях дефіциту. Пакт про стабільність і зростання вимагає від національних урядів країн-учасниць підтримувати у довгостроковому періоді таку бюджетну позицію, як близька до балансу чи надлишку. При цьому може допускатися поява дефіциту в результаті дії вбудованих автоматичних стабілізаторів розміром не більше 3 % ВВП. Ця цифра є верхньою межею, а не середнім значенням для дефіциту. Інакше кажучи, бюджетна позиція має бути збалансованою протягом економічного циклу; а якщо перед країною стоїть проблема державного боргу, уряд повинен турбуватися про формування бюджетного надлишку.

Установлені нормативними актами постійно діючі податково-бюджетні обмеження дістали назву «фіскальні правила». Описані вище вимоги до фіскальної дисципліни, які затверджені у Маастрихтському договорі і Пакті про стабільність і зростання, змушують країни — учасниці ЄС будувати свою податково-бюджетну політику на основі фіскальних правил.

Європейське законодавство передбачило превентивні заходи для виконання вказаних вимог і недопущення застосування санкцій. Країни ЄС зобов'язані щорічно представляти стабі-лізаційні/конвергаційні програми, які повинні містити таку інформацію1:

• середньострокові показники для бюджетного (урядового) балансу й очікувані зміни рівня державного боргу; для виконання

• макроекономічні можливості, на основі яких зроблено розрахунки;

• прогноз цих же показників на три роки;

• аналіз чутливості бюджетних даних до змін макроекономіч-них можливостей;

• опис заходів бюджетної та економічної політики, необхідних для досягнення прогнозного значення бюджетного балансу.

Європейська рада зобов'язана аналізувати подані програми і давати відповідні публічні коментарі. Уперше такий порядок було застосовано на практиці в 1999 р.

Пакт про стабільність і зростання передбачає санкції за недотримання встановлених вимог:

• якщо уряд не може задовольнити маастрихтський критерій дефіциту і не здатний виконати рекомендації Європейської ради, він зобов'язаний внести на рахунок ЄС депозит у розмірі 0,2 % свого ВВП, а також суму, яка дорівнює одній десятій розміру дефіциту, що перевищує рекомендовані 3 %. У цілому депозит не може перевищувати 0,5 % ВВП;

• якщо ситуація не поліпшується упродовж двох років, депозит конвертується у безповоротний платіж, сума якого розподіляється між іншими членами Європейського валютного союзу;

• застосування описаного механізму є автоматичним, але обов'язково беруться до уваги економічні обставини. Під час рецесії жорсткість заходів пом'якшується у такий спосіб: якщо ВВП скорочується на 0,75 %, санкції втрачають свій автоматичний характер, а рішення про їх застосування приймає Європейська рада за результатами оцінки всіх економічних обставин; якщо ВВП скорочується на 2 % і більше, усі фінансові санкції скасовуються.

Результатом жорстких лімітів, які застосовуються в ЄС щодо дефіциту і державного боргу, стало постійне скорочення розбалансованості державних фінансів практично в усіх європейських країнах.

Незважаючи на уніфіковані вимоги щодо звітності у сфері державних фінансів, національна практика країн — учасниць ЄС не втрачає своєї автентичності. Уряди самостійно розробляють власні критерії і вимоги до показників державних фінансів (зокрема його дефіциту), які застосовуються у внутрішній практиці паралельно з загальними міжнародними стандартами.

Список використаної літератури:

1. Годме П. М. Финансовое право: Пер. с франц. — М.: Прогресе, 1978.

2. Добриловський М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. — Подебради: Українська господарська академія в ЧСР, 1934.

3. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. — К.: Наук, думка, 1999. — 303 с.

4. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — С. 58.

5. Ивановский В. В. Учебник государственного права. — Казань, 1913. —С. 56.

6. Казначейська система виконання бюджету: Підручник / За ред. С. О. Булгакової. — К.: КДТЕУ, 2000. — 250 с.

7. Классики теории государственного управлення: американская школа / Под ред. Дж. Шафритца, А. Хайда: Пер. с англ. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 2003.

8. Колб Р. В., Родригес Р. Дж. Финансовьш менеджмент. — М.: Финпресс, 2001.

9. КрейгДж. Форма представлення бюджета й основньїе понятия: Материал, представленньїй на семинаре МВФ по вопросам налогово-бюджетной политики. — Вена, 1994.